Кароліна – це дівчинка із простої сім’ї з великою мрією в серці. Ані Лорак – це успішна, впевнена в собі зірка, яка заслужено посідає найвищу щаблину п’єдесталу. Від босячки до леді – і все це завдяки мрії, нестримному бажанню співати і невпинній праці. Сьогодні Кароліна має все, про що мріяла. Про свою дорогу до бажаного успіху Ані Лорак розповідає в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для журналу позитиву «Лише Насолода».

 -  Ані, розкажи, як ти розпочинала свою кар’єру?

- Я починала з перемог на конкурсах, які допомагали мені розкриватися у ролі співачки. Один з доленосних — це «Ранкова зірка», коли саме і з'явилася Ані Лорак. Оскільки співачка Кароліна в той момент вже існувала в Росії, мені довелося за ніч змінити ім'я, прочитавши рідне навпаки.Найцінніше, що я зрозміла з багаторічного досвіду на сцені: потрібно вірити в свої сили, не здаватися і працювати над собою.

- З якими труднощами стикалась?

- Труднощів було дуже багато. Проте найважливіше — це йти до поставленої мети.  Потрібно робити все, щоб мрія здійснилася. Мудра фраза: «Таланту і краплі достатньо, а завзяття — цілий океан». Нехай тисячу разів б'ють по ногах, а ти вставай і йди далі.

- Загальновідомо, що ти не із заможної сім’ї… Скажи, чи могла ти повірити, що на тебе чекає блискавичний успіх?

- Відразу пригадала одну книгу Бетховена про життя «Один проти долі». Я кілька разів її читала, до того ж з олівцем. Там є фраза, яку сказав Бетховену його вчитель: «Забудь слова «не можу». Ти все можеш, і всього досягнеш!» Для мене ці слова немов з Біблії. Пам'ятаю, як я приїхала на конкурс «Ранкова зірка», а дорогою в потязі захворіла. Я не знала, як мені ввечері виступати. В ці хвилини я згадала «забудь слова «я не можу», бо їх не існує. Де я взяла сили, не знаю, але заспівала і отримала гран-прі. Якщо подивитися на мій творчий шлях, то можна зрозуміти: було по-різному. У мене були прості батьки, вони розлучилися ще до мого народження. Я вчилася в інтернаті, мені доводилось дуже важко. І було багато труднощів, які перешкоджали моєму розвитку. Але все-таки я працювала над собою, я знала, що в мене є мета — сцена. Я божеволіла від музики. Розуміла, що ніхто мені й не скаже: «Ось тобі успіх, ось тобі щастя, гроші і все, що хочеш». Ніколи такого не буде! Звичайно, тебе б'ють по ногах —ти падаєш. Але треба встати і йти далі. Дуже важко, вже немає сил, але встаєш і йдеш. Не можна здаватися! Це, в принципі, вчить книга, там на всі сім днів тижня розписано, що треба робити на шляху до успіху. Треба стиснути в кулак всю свою силу волі і досягти успіху.

- Кому ти завдячуєш своїм успіхом?

- Вдячна багатьом людям, яких я зустрічала на своєму шляху. Батькам, які подарували мені життя і талант співати. Моїй мамі, яка привела мене в естрадну студію в 9 років. Своєму першому продюсеру за перемогу в конкурсі «Ранкова зірка», Ігорю Крутому, Костянтину Меладзе, Філіпу Кіркорову та багатьом іншим людям, які допомагали мені.

- Про що ти мрієш?

- Мрію і надалі радувати своїх шанувальників творчістю, бути успішною артисткою, надалі любити та відчувати любов оточуючих.

 - Як ти додаєш собі наснаги?

- Допомагає музика! Майже кожен день я на сцені, навіть якщо мною оволодів смуток або ж я просто захворіла, немає настрою, то все одно виходжу на сцену, віддаю всі емоції, почуття в піснях —і мені стає легше. Музика — це і є мій фірмовий рецепт. Кажуть, якщо сумно, подзвони мамі/татові/подрузі. Я звертаюся до неї — до музики... Всі свої найщасливіші моменти я переживала на сцені й всі найсумніші миті теж: розчарування в коханні, людях, у якихось життєвих ситуаціях! Я виходжу — і розчиняюся в пісні, бачу глядача і розумію, що в очах любов, відтак, треба далі жити!

- Як вважаєш, ти змінилася душевно від початку кар’єри і дотепер?

- Все змінюється, тому що все на світі, як вода. Думаю, що, безумовно, з отриманням нового життєвого досвіду, змінюється твоя палітра відчуттів. Тож усі відповіді можна знайти в моїй музиці, проаналізувавши альбоми, з чого я починала, і що є зараз. Наприклад, моя пісня «Для тебя» звучить як гімн для закоханих і об'єднує людей у всьому світі. Тому, безперечно, змінюються світогляд, відчуття, і я теж.

- Розкажи про своє перше доросле справжнє кохання.

- Любов до мене прийшла вже в зрілому віці, і я могла достойно оцінити це почуття. Звичайно, були і розчарування в коханні, пов'язані з моєю ідеалізацією образу. Всі говорять, що жінки — актриси, але бувають і прекрасні актори-чоловіки! Відразу і не зрозумієш... Так все закрутить, такі фрази підбере, а потім, через деякий час, дивишся і думаєш — як же він міг так «зіграти»? Тому в цьому випадку я б посперечалася, хто з нас кращий актор... Ми жінки, як метелики летимо назустріч любові «милий, ти мій, я твоя», а чоловіки якось простіше дивляться на стосунки. Якщо ми віддаємо серце, то цілком, немає такого, що от половинку віддали, а далі подумаємо...

- Чи був у твоєму житті чоловік, який змусив тебе подивитись на світ іншими очима?

- Це мій чоловік, який мене надихає, надає мені впевненості у собі кожного дня.

 - Дивлюся на вас і розумію, що ви на 100% щаслива пара. А ще більше щастя вам подарує малеча. Чула, що ви з Муратом вирішили не з’ясовувати стать свого первістка до пологів…

- Нехай це буде сюрприз. До того ж і УЗД помиляється. Було дуже багато таких випадків у моїх подруг: вони купували коляски, пелюшки-сорочечки в блакитних кольорах, а замість хлопчика з'являлася на світ дівчинка. Так що, кого Бог подарує. Ми поки нічого не купували: ні одягу, ні ліжечка тощо. Зараз немає з цим проблем. Та й друзів багато, які зможуть нам оперативно в цьому плані допомогти. Я і доньці, і синові буду рада. В ідеалі, звичайно, мати двох. Тож ми не зупинимося на цій ноті.

Спілкувалася: Аліна Кац

 Опубліковано "Лише Насолода" № 2(12), червень-липень 2012