«…Нею потрібно перехворіти в дитинстві, щоб уникнути тяжких наслідків у зрілому віці»

Неодноразово співак та авто пісен Макс Барських заявляв, що йому зовсім не до вподоби давати інтерв’ю, проте із журналом позитивупогодився на відверту розмову. Макс пригадав дещо із дитинства... І ви навіть уявити не зможете, ким співак мріяв стати! У цьому інтерв’ю ви дізнаєтесь, чому Макс Барських різав собі вени на сцені та якими були наслідки. Ексклюзивно, тільки у журналі «Лише Насолода», сповідь ідола.

Лише Насолода: Макс, розкажи про свою сім’ю.

Макс Барських: Я зростав сам по собі. Мене нікому було виховувати – тато пішов, коли мені було 10 років. А мама, щоб підняти на ноги трьох дітей, багато працювала. Вечорами, коли вона поверталася з роботи, я за погані оцінки в школі часто отримував від неї на горіхи. Але цей час згадую з великою теплотою в серці. Тієї безтурботності, наївності сьогодні немає.

ЛН: А ти вже тоді мріяв про славу співака?

МБ: Я вчився на художника і мріяв мати власну галерею – маленьку, затишну, де можна буде просто займатися творчістю. У художній школі я провчився 9 років, а музикою серйозно зацікавився в 12. Після школи приїхав поступати до Київської муніципальної академії естрадного і циркового мистецтва. До речі, мрія особистої майстерні в якійсь мірі реалізувалася в моїй кухні. Я люблю це місце, тому що саме тут вигадую, пишу музику. Тут  народжуються творчі ідей, які згодом виливаються в кліпи, фотосесії, концертні номери.

ЛН: Тобі лише 23, але ти вже п’ять роки в світі великого шоу-бізнесу, в якого свої закони. Що тебе бентежить в твоєму сьогоднішньому житті?

МБ: Ви знаєте, я так не люблю давати інтерв’ю! А ще у мене є просто якась камерафобія. Я зараз говорю про телевізійну камеру. Кожного разу мені доводиться долати себе, щоб прийти в ефір, відповісти на питання. Я усвідомлюю те, що це частина моєї професії. Не подумайте, я не сноб, просто це так неспівзвучно моєму внутрішньому світу. Проте зараз відповідаю на ваші питання, ось воно – одне з правил, які мені доводиться дотримуватися. Будинок, друзі, слухачі, кухня, бутерброд і комп’ютер, на якому я роблю зарисовки майбутніх пісень, – мабуть, все, що потрібно мені для того, щоб почувати себе комфортно!

ЛН: А яким чином ти борешся з головними недугами великого шоу-бізу – зоряна хвороба, наркотики?

МБ: Це як вітрянка – нею потрібно перехворіти в дитинстві, щоб уникнути тяжких наслідків в зрілому віці. Мені пощастило з оточенням і, напевно, з характером, я дуже швидко зрозумів, що це дурно. А покурити пробував ще до популярності, як і багато, ймовірно, з інтересу, добре, що не склалося.

ЛН: Ти отримав престижну міжнародну премію в сфері популярної музики MTV Europe Music Awards 2010 і МУЗ ТБ «Прорив року». Зізнайся, як це вплинуло на твої гонорари, кількість концертів, чи це питання виключно престижу? 

МБ: З моменту мого першого комерційного виступу в 2009 році мої гонорари виросли в три з половиною рази (орієнтовна вартість одного концерту Макса Барських сьогодні складає 10 000 євро – ред.) Але я не зв’язую це безпосередньо з винагородою MTV. За чотири роки у мене було близько трьохсот виступів по всій Україні, ми випустили понад 10 синглів і зняли на них кліпи. Думаю, саме творчі кроки артиста впливають на його затребуваність. А премії – це як візуальне нагадування того, що ти рухаєшся у правильному напрямку. Статуетка MTV стоїть у мене на мікрохвильовці, хоча вона по-справжньому мені дуже дорога, та і зовні дужу класна!

ЛН: Ти так стрімко розвиваєшся в кар’єрі! Але чи став ти щасливішим, ніж той хлопець з Херсона?

МБ: Людині природою дано все, щоб бути щасливою, але рівно стільки ж дано, щоб ніколи нею не стати. Ще років шість тому я і мріяти не смів про те, що маю сьогодні – пісні, кліпи, гастролі, всілякі хіт-паради і винагороди. Все це додало мені популярності, але позбавило в якійсь частині мене ж. Розумію, що це нормально. Я дорослішаю. Та все ж мені хочеться зберегти мінімальну  відстань між тим хлопцем, який вистоював в черзі на кастингах, і мною сьогоднішнім.

ЛН: Ти вже заробив на власну квартиру, якісь інші матеріальні блага? 

МБ: Мені потрібно рівно стільки, щоб бути в змозі допомагати мамі, мати можливість робити дарунки своїм друзям і подорожувати. Я хочу пропустити через себе якомога більше культур, познайомитися із ще більшою кількістю людей, почути все різноманіття запахів, вдихнути аромати всього світу. Напевно, за вдачею я космополіт. Що не виключає того, що найсмачніші консервації роблять все-таки в моєму рідному Херсоні (сміється). Матеріальні блага? Я живу на знімній квартирі в центрі Києва, але їжджу на особистому авто! Я з повагою ставлюся до грошей, але не збираюся перетворюватися на їх раба.

ЛН: Ти не лише співак, але ще і автор. А можеш пригадати свою найпершу пісню?     

МБ: Для легенди, напевно, було б дуже красиво розповісти, що одного прекрасного дня, коли я повертався з школи, мене ударила блискавка, а коли прийшов в себе, зрозумів, що в мені прокинулося ВОНО (сміється). Але все було набагато прозаїчніше. Для мене музика – необоротна неминучість. Коли тебе захльостують емоції, коли всередині тебе вирують всі стихії світу, але тобі нікому про них розповісти. Саме через музику мені вдається вивернути свою душу навиворіт. Так було, коли я вперше написав пісню, і так відбувається зараз. Я випробував відчуття повної висловленості у момент написання своєї першої пісні. Мені тоді було 12 років, пісня називалася «It's my life», мене хвилювала тоді тема духовної самотності. Тому і тоді, і зараз написання пісні є для мене неминучістю. Хоча, безумовно, в цій роботі багато «потрібно»: здати вчасно текст, мелодію, записатися в студії. І ми знову повертаємося до тих горезвісних правил, про які ми говорили з вами раніше.

ЛН: Максе, твої руки прикрашають татуювання...

МБ: Так, ось ця (витягує праву руку) була першою: на ній змальований малюнок польського художника-сюрреаліста Войтека Сьюдмака. Я її зробив в день свого народження – 8 березня, в Харкові, коли мені виповнилося 21 рік. Привітав самого себе, реалізувавши дитячу мрію! Потім добив тату ще деякими елементами. А ось серце в кільцях у вигляді латинської букви «ікс» я зробив зовсім нещодавно – у травні. Це свого роду мій фірмовий знак. Адже саме з пісні «Серце», яка не дуже відома з ряду причин, частково почалася моя сольна кар’єра.

ЛН: Ти маєш на увазі той скандальний виступ в «Україні», під час якого ти намагався  порізати собі вени? 

МБ: Так, пісня, яку мені не дали заспівати на «Фабриці зірок», і яку я все-таки виконав на гала-концерті проекту в Палаці «Україна».

ЛН: Шкодуєш про те, що сталося?   

МБ: Не жалкую і не згадую. Мені не соромно ні крапельки. Тому що це був Вчинок, і років мені було 18. Коли ж, як не в цей час, стрибати в безодню, не думаючи про те, чи зможеш вибратися назовні? Я не збирався тоді вмирати на сцені, я просто хотів бути почутим.

ЛН: Невже ти тоді не розумів, що на твоїй кар’єрі можуть поставити хрест ті, хто був, м’яко кажучи, не готовий до такого повороту подій?

МБ: Так вже вийшло, що добровільний відхід з проекту в 19 років став для мене початком музичної кар’єри. Хоча на той момент, коли я йшов забирати із Зоряного будинку свої речі, продюсери проекту запросили мене в гримерку і зробили заяву про те, що вже через місяць про мене всі забудуть, і мене не буде ні на ТБ, ні в радіоефірі. Зізнаюся, я тоді повірив їм, але не змінив свого рішення. Я просто пішов в нікуди. Єдина людина, що мене тоді підтримала, був Алан Бадоєв. Він просто підійшов і сказав: «Ти будеш артистом №1, і я тобі в цьому допоможу!»

ЛН: Здається, сьогодні ситуація дуже змінилася: ти на коні, причому сидиш дуже упевнено в сідлі не лише українського, але і російського шоу-бізнесу!

МБ: Ми довго йшли до цього. «Lost In Love | Втрачаю» – фактично наш перший трек на експорт до Росії, і пісня відразу ж увійшла до топ ротацій Москви і займає перші рядки російських хіт-парадів. Тепер я частий гість в Москві.

ЛН: Що ж, хоча давати інтерв’ю тобі не дуже подобається, наша  розмова буле досить насиченою! Було приємно з тобою поспілкуватися!

МБ: Дякую, я теж залишився задоволеним!

Спілкувалася: Аліна Кац

Опубліковано "Лише Насолода" №3(25) серпень-вересень 2013