Михайло Лапків

«Ми називаємо речі своїми іменами»

«Слава праці» – улюблена районна газета ось уже кількох поколінь. Заснована в повоєнні роки, вона й досі продовжує інформувати, інтригувати та радувати своїх читачів. 1 березня у Михайла Лапківа, її керівника, ювілей – 15 років на посаді редактора «Слави праці». Про життя, віддане улюбленій справі і про життя улюбленої справи – далі.

Досьє

Персона: Лапків Михайло Степанович

Посада: редактор районної газети «Слава праці»

Знак зодіаку: Скорпіон (7 листопада)

Визнання – це тяжка, виснажлива, але цікава робота, від якої не можна відмовитись

Життєве кредо: Вперед!

Сімейний стан: одружений

В дитинстві мріяв стати: космонавтом

Важлива подія у житті: поїздки переймати досвід до закордонних колег

Бізнес для нього – це не чекати готового, а заробляти самому

Історичне місце: Львів

Незабутній концерт: Василя Зінкевича

Вражаючий музей: Політехнічний музей у Москві

Отримана нагорода: Золота медаль української журналістики

Улюблений фільм: «Тіні забутих предків»

Музика: симфонічна

Книга: Улас Самчук «Волинь»

Вид спорту: футбол

Вид відпочинку: праця на свіжому повітрі

Страва: вареники

Напій: виноградний сік

Ідеальний дім – це свій дім

Справжній смак життя – це коли ти відчуваєш, що комусь потрібен

Мир – це коли можеш спокійно щодня повернутись додому, до рідної хати

Лише Насолода: Михайле Степановичу, розкажіть про те, як починався Ваш кар’єрний шлях? Скільки років Ви вже у журналістиці і скільки очолюєте «Славу праці»?

Михайло Лапків: Ось тут порахував – 1 березня у мене ювілей, рівно 15 років як я став редактором «Слави праці». У 1983 році прийшов у нашу районку за направленням і це стало справою мого життя. Мій кар’єрний шлях – наслідок довіри людей. Колектив газети обрав мене редактором у 2000 році, після виходу на пенсію попереднього керівника. Тут я працюю дотепер, це основна робота, займав різні посади – від репортера до відповідального секретаря. Також очолював газету СНУ, був кореспондентом всеукраїнських видань, спортивного характеру, у тому числі, викладав у ЛГУ. Додаткові справи додалось кинути, коли газета почала виходити 3 рази на тиждень – фізично не вистачало часу.

ЛН: А хто допомагав робити перші кроки в журналістиці, був наставником?

МЛ: Взагалі, найкращий вчитель – це життя, а для журналіста – практика. Багато читав, дивився телевізор, слухав радіо, запам’ятовував, ось так і вчився. Дуже допомогли професори ЛНУ ім. І. Франка, де я навчався на факультеті журналістики. Вони дали потужну базу, це надзвичайні люди, професіонали. Окремі з них працюють досі – наприклад, Олександра Антонівна Сербенська. А їй вже за 90 років!

ЛН: Зараз так багато видань не доживають навіть до своїх маленьких ювілеїв, а «Слава праці» святкувала ось уже 70-й День народження. Чим вона так надійно привабила читачів?

МЛ: Співзасновником газети є міська рада. Для них наша газета – як дитина, звісно, вони надають допомогу. Хоча, з кожним роком ми намагаємось відійти від цієї допомоги. Зараз частина фінансування влади вже зовсім невелика, тому практично повністю фінансуємось самі. Намагаємось порушувати соціально важливі теми, писати актуально, цікаво та оперативно.

ЛН: В Україні планують роздержавлення ЗМІ так, як це вже є у всіх країнах Європи. Яка Ваша думка про це? Наскільки складно це буде втілити у реальність?

МЛ: Роздержавлення ЗМІ важливо тільки для тих, на кого здійснюється тиск з боку влади. Щодо нашого видання – я не можу сказати, що воно державне, відсоток фінансування владою дуже невеликий. Тому про роздержавлення як таке не може йти мова. Якщо впроваджувати це на документальному рівні – то орган місцевого самоврядування просто виходить зі числа співзасновників, і газета автоматично стає виданням територіальної громади. Фінансування здійснюється з коштів платників податків.

ЛН: Газета отримала перемогу в номінації «Ювіляр року» на головному заході Волині – Премії «Люди року-2014». Ви, напевно, були на різних заходах, як враження від цієї події?

МЛ: Подія «Україна за мир» дуже актуальна та своєчасна. Вона пройшла у такій атмосфері, коли співпереживання за долю Сходу, України, можна сказати й світу, проймають всіх і кожного. Є стільки людей, які заслуговують того, щоб бути відзначеними. Не політики, олігархи, а звичайні люди, які наполегливо працюють, дають робочі місця іншим, допомагають нужденним. Дуже доречно, що на початку свята згадали й тих, хто віддав життя, домашній спокій та затишок, пожертвував родиною задля загального блага. Приємно, що проводяться такі заходи, це дуже потрібно в такий складний час.

ЛН: Що змінилося після отриманої нагороди? Чи надихає вона Вас на нові вершення?

МЛ: Нагорода – це завжди аванс на майбутнє. Безумовно надихає. Дуже приємно, що відзначили наш колектив. «Слава праці» виховала багатьох професіоналів, багато відомих імен, які працюють і на теренах Волині, і у всеукраїнських виданнях. Нагорода цілком заслужена – ми чи не єдині за кілька тижнів після початку подій на Сході ввели рубрику «Російсько-українська війна». Якось отримали листа від громадських активістів з проханням не використовувати слів «зелені чоловічки», «АТО». Не використовуємо, називаємо речі своїми іменами.

ЛН: Часто у газеті щось змінюється чи намагаєтесь бути максимально консервативними?

МЛ: Змінюємось часто, щоб відповідати бажанням та вимогам читачів. Хоча, не міняємось повністю. Це, образно кажучи, як змінити шапку чи сорочку, а не робити пластичну операцію. У нас є тематичні випуски, такі як «Класна газета» для школярів, «Дорожник Волині» для автомобілістів, «Доброго Вам здоров’я», «Нам пишуть», сторінки для дітей «Сонечко». Додаємо щось нове, те, що актуальне, на часі. Практикуємо також рубрику «Від села до селища» – наприклад, раз в тиждень на першій сторінці розміщаємо короткі (до 50 рядків) новини, але з майже кожного села району. Таким чином приєднуються читачі, які раніше могли й не передплачувати. Упродовж року ми напрацьовуємо нові варіанти, дивимось, як на них реагують читачі. Коли рік закінчується, моніторимо враження читачів від оновлень і, залежно від того, або міняємо щось, або ні.

ЛН: Розкажіть про Вашу читацьку аудиторію. Який переважний вік, стать?

МЛ: Охоплюємо широкий спектр аудиторії, так як розміщуємо різнопланову інформацію. В основному, наша аудиторія – інтелігенція. Свою аудиторію ми любимо, турбуємось про неї, для неї стараємось. Наприклад, передплатників ми, можна сказати, «знаємо в обличчя», десь відсотків 80 вітаємо з Днем народження на сторінках газети.

ЛН: Газета вже існує стільки часу, не виникало ідеї створити якийсь штатний музей її історії?

МЛ: Звісно, виникала, і не раз. Також виникала ідея написати книгу. Але для всього потрібен час, якого зараз не вистачає.

ЛН: Які інвестиції потрібні для покращення та функціонування газети?

МЛ: Не можу одразу відповісти на питання – величину інвестиції можна визначити під конкретний проект залежно від того, на скількох сторінках він буде втілений, скільки часу виходитиме, праці журналістів.

ЛН: Якщо знайдеться інвестор, які вигоди він отримає будучи власником улюбленої районної газети?  

МЛ: Поки що я не бачу потенційних інвесторів-власників. Газету можна передавати лише в добрі руки, недопустимо, щоб вона слугувала для просування чиїхось бізнесових чи політичних інтересів. Таких людей взагалі не можна підпускати до газети за тисячу кілометрів)). Тих, хто не знає елементарних засад основ журналістики, стандартів, можна допускати до преси лише в якості меценатів.

ЛН: Зазвичай журналісти хоч у всіх на виду, але все ж особи не публічні. Розкажіть про те, який Михайло Лапків вдома, що любить, як проводить вільний час, чим захоплюється?

МЛ: Крім моєї роботи, у мене ще лише одне захоплення – поезія. Вже багато років пишу, ще з університетських років. Потім входив до літературної студії, за тим її очолював. А коли став керівником, почав писати накази, а не вірші. Повністю з цим не пориваю, на мої тексти є багато пісень, які виконують наші волинські виконавці. Ось вийду на пенсію, от тоді й займусь упорядкуванням написаного за всі ці роки. Люблю відпочивати на природі, маю дачну ділянку, невеличке господарство. Приємно там проводити час за працею. Такий вид діяльності заспокоює і саме тут народжуються найкращі поетичні тексти. Ніхто не заважає, лише ти і небо над тобою… Що цікаво, написав, мабуть, понад 500 поетичних текстів і майже всі вони дотепер пам’ятаються. 

Спілкувалася: Людмила Панасюк. Фото: Ірина Дяченко. Опубліковано "Лише Насолода" № 4(32) березень-квітень 2015

Редакція районної газети «Слава Праці»

М.ЛУЦЬК ВУЛ. ШЕВЧЕНКА, 41

тел. : (0332) 728230/ (0332) 728098