«…Я все роблю з любов'ю, інакше просто не вмію»

Одного разу прекрасно втіливши на екрані образ легендарної українки Роксолани, Ольга Сумська стала однією з найяскравіших актрис нашої країни. При цьому її інтереси не обмежуються лише сценою. Ольга - відомий громадський діяч, дбайлива мати, любляча дружина і просто розкішна жінка. Вона багато займається доброчинністю, працює на телебаченні й навіть пише книги. Як поєднати кар’єру та сім’ю і досягти успіху Ольга Сумська відкрила секрет в ексклюзивному інтерв’ю для улюбленого журналу.

Лише Насолода: Що означає для Вас професія актора? Які моменти в роботі Вам приносять найбільше задоволення і чи є, щось таке, що засмучує?

Ольга Сумська: Актори дарують радість людям, надихають, вселяють віру, і це чудово. Ця магічна професія вважається одною із найпрестижніших у світі. Вона прекрасна в своїй непередбачуваності. Засмучує, те що як такої дружби в акторському середовищі не існує! Якщо на фестивалях ви бачите привітні компанії акторів, це зовсім не означає, що потім вони так само один одному раді. А про жіночу дружбу, навіть, мріяти не доводиться. Якщо і є виключення, то коли на одну роль призначають двох актрис – дружба одразу ж закінчується і починається суперництво. Наша професія дуже жорстка.

ЛН: Глядачі ледь не щодня спостерігають за Вашими новими перевтіленнями. Вже у шістнадцять років Ви зіграли одразу три ролі у кінофільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки» – Музу, Сотниківну та Панночку. Про які ще ролі Ви мрієте?

ОС: Мріяла про амплуа Джульєтти, княгині Ольги, але з віком я все більше віддаляюся від них. Із задоволенням зіграла б Проню Прокопівну, але тільки у театрі. Мрію про музичні мініатюри, як у покійної Людмили Гурченко, яка є одним з моїх кумирів.

ЛН: Пані Ольго, у Вас дуже насичене життя, Ви поєднуєте безліч справ пов’язаних з роботою, сім’єю та суспільною діяльністю. Все ж що для Вас є пріоритетом?

ОС: Я вважаю, що сім’я та дім - це найважливіші речі в житті будь-якої людини. Не розумію, як можна, знаходячись на знімальному майданчику з ранку до вечора, як це у нас зазвичай і буває, жодного разу не подзвонити і не поцікавитися, як справи у чоловіка та дітей. Я намагаюсь встигати всюди і вести суспільну діяльність, і якийсь спортивний майданчик зробити для жителів нашого району. Та що б я не робила, я все роблю з любов'ю, інакше просто не вмію – так мене виховали батьки. Я не вважаю це героїчним вчинком. Встигали ж якось наші прабабусі народити, виховати та прогодувати у військове лихоліття шістнадцять дітей, як моя прабабуся по татовій лінії, Анастасія Мефодіївна, на яку я дуже схожа. Напевно, це гени. Сподіваюся, ці якості я змогла передати і своїм дочкам.

ЛН: Ви виховуєте дві доньки, Аня пішла всього лише у третій клас, а старша Антоніна навчається у Москві. Розкажіть про її плани щодо майбутньої професії і на скільки Ви вплинули на її рішення.

ОС: У театральний Щукінський інститут, як і в Києві у Карпенка-Карого її брали ще 4 роки тому. Вона вже практично вступила туди, але Тоня раптово вирішила поміняти напрямок і отримала диплом мистецтвознавця-експерта, оцінювача антикваріату. І це, погодьтеся, теж гарна професія, завжди може згодитися. Але торік вона заявила, що хоче спробувати ще раз… Очевидно прийшла зрілість і усвідомлення того, що в неї є шанс, який вона не використала. Вирішувала вона сама, я участі у цьому не брала. Тим більше вплинути на процес вступу там взагалі неможливо. Було дійсно дуже важко і Тоня серйозно готувалась. Я лише одного разу з нею репетирувала і потім вона сама поїхала у Москву, і сама вступила. Я дуже ціную, що вона пробилася без допомоги батьків.

ЛН: У Вашій сім’ї є якісь особливі традиції?

ОС: Якихось особливих ритуалів у нас немає, керуємося звичайними загальнолюдськими цінностями й традиціями. Ми просто збираємося разом за родинним столом і це справжнє щастя. Хоч і досить важко зібратись усім. Зараз Антоніна не так часто приїжджає з Москви і мені дуже подобається, що саме вона є ініціатором цих зустрічей. Одразу ж готуються улюблені мамині голубці, варяться борщі, печуться розкішні пироги... А особисто у мене є традиції, я щодня з самого ранку дзвоню своїй мамі, щоб отримати від неї благословення чи просто поговорити, розповісти про свої плани. Вона мене критикує або підтримує. Мамине слово для мене дуже вагоме.

ЛН: Розкажіть як Ви познайомились зі своїм чоловіком?

ОС: Вперше побачила Віталія в останній день грудня на студентській новорічній вечірці, в квартирі його дівчини Жанни. Мою увагу він привернув тим, як галантно впадав за своєю майбутньою дружиною. Я навіть їй позаздрила в той момент! Через декілька років доля звела нас, вже обох одружених, в Київському театрі російської драми. Ми повинні були грати в спектаклі «Криваве весілля» нареченого і наречену, а моєму тодішньому чоловікові Євгенію Паперному дісталася роль коханого. У той час я була вже в цікавому положенні, і мені не зовсім подобалися ті надмірні знаки уваги, які приділяв молодий актор. Після народження дочки Тоні ми почали репетирувати в новій п'єсі «Кандід», де грали пару закоханих. Цілий рік ми працювали разом, і я помітила, що Віталій наполегливо до мене залицяється. Обставини цьому сприяли: любовна вольтерівська історія, пристрасні погляди і поцілунки за сценарієм. Він чекав мене під будинком, дивував незвичайними дарунками. На День закоханих Віталік презентував мені вилите вручну шоколадне серце з любовною запискою всередині: «Приходь об одинадцятій вечора. Я з'їм тебе, як ти цей шоколад!»

ЛН: У яких ролях ми побачимо Вас у найближчий час?

ОС: Як і раніше знімаюся в Києві в телесеріалі «Ефросинія». Зараз працюю в театральних антрепризах, продовжую ефіри передач на УТ-1.

ЛН: В чому Ваш секрет успіху?

ОС: Якщо людина дає собі установку чимось пожертвувати, так воно в результаті і виходить. Якщо сплануєш встигнути все, так і буде. Інколи запитують: яка етимологія слова «успіх»? Воно означає – встигнути все. Як це зробити? Якщо ви поставите перед собою мету, це вже половина успіху, далі треба йти до неї. І жертвувати нічим не треба, досить просто багато працювати.

Спілкувалася: Вікторія Ніколачук

Опубліковано "Лише Насолода" № 1(17), весна 2011