Сергій Балицький

«Допомога потрібна усім: волинські хлопці чи ні. Немає такого поняття, як «наші» чи «не наші», всі – НАШІ»

Душевна розмова за філіжанкою кави з непересічною постаттю відкрила для мене цікавого співрозмовника. Знайомтеся, Сергій Балицький - приватний підприємець, благодійник, волонтер, засновник Громадської організації "Волонтерський центр «СЕРЦЕ ПАТРІОТА», ініціатор розбудови «Вулиці мрії». Без упину можна перераховувати заслуги цієї людини, але найприємнішим є те, що сам Сергій Іванович не підносить себе високо. І, справді, коли з ним спілкуєшся, то відкривається проста щира душа патріота, людини, яка просто робить добро і вдало направляє енергію у потрібно русло.

Досьє

Персона: Балицький Сергій Іванович

Посада: волонтер, підприємець

Знак зодіаку: Терези (28 вересня)

Сімейний стан: одружений

В дитинстві мріяв стати велогонщиком

Важлива подія в житті: народження сина

Бізнес для нього – це лінія життя

Вишукане дійство: Євро-2012

Історичне місце: Кам’янець-Подільський

Незабутній концерт: виступ групи «Smokie» в Луцьку

Вражаючий музей: Mercedes і BMW у Німеччині

Феєричне шоу: фінал матчу «Дніпро» – «Сільвія» (у Польщі)

Отримана нагорода: три відзнаки від штабу АТО, «Волонтер року» в рамках Премії «Люди року-2015.Волинь»

Улюблений фільм: усі на військову тематику

Музика: італійська

Книга: «Оповідання» (Олег Чорногуз)

Авто: Mercedes

Вид спорту: футбол та легка атлетика

Вид відпочинку: гра в настільний теніс, футбол, рибалка (інколи)

Страва: деруни

Напій: узвар

Ідеальний дім – це там, де людина відпочиває

Справжній смак життя – коли від нього отримуєш задоволення

 

Лише Насолода: Коли відчули потребу не просто допомагати іншим, а стати волонтером?

Сергій Балицький: У часи Революції Гідності. Ще до Майдану не розумів, хто такі волонтери і «чим вони дихають». Коли розпочалася війна, почав возити допомогу солдатам. Проте лише півроку тому вже відчув себе волонтером.

ЛН: Чим для Вас є волонтерство?

СБ: Це, напевно, вже є мій стиль життя. Без цього заняття не можу уявити свого дня і ночі. Ми тільки від’їжджаємо зі Сходу на Волинь, а вже обговорюємо, що нам потрібно везти назад туди. Ця справа для мене стала дуже важливою.

ЛН: Коли був заснований волонтерський центр «Серце патріота»?

СБ: Офіційно – у лютому 2015 року. Але початок волонтерського центру зародився в серці та думках ще в часи Майдану.

ЛН:Яка основна мета діяльності центру «Серце патріота»?

СБ: Відправка допомоги солдатам на Схід (запчастини, харчування, одяг тощо) – це основна діяльність. Поступово війна притихає і я думаю далі наша робота буде спрямована на допомогу родичам загиблих та військовим, які повернулись живими Слава Богу.

ЛН:Яку найбільшу кількість допомоги вдавалися надавати людям за один місяць?

СБ: Одного місяця вдалося відправити близько 22-х її тон вартістю 250 тисяч гривень. За один раз і однією автівкою таку кількість допомоги передати неможливо - довелося шість разів відправляти машини.

ЛН:Як Вашому центру вдається збирати такі значні ресурси?

СБ: Завдяки спілкуванню з людьми, в якому важливу роль відіграє довіра. Людям, котрі допомагають, не потрібно нічого навзаєм, але наша благодійна організація надає офіційні грамоти від керівництва штабу АТО і благодійникам дуже приємно. Із зони проведення антитерористичної операції наш волонтерський центр привіз і передав близько 300 подяк людям, які долучилися до нашої справи по всій Україні. Напевно, люди нам довіряють, бо знають нас по добрих справах.

Думаю, суспільне визнання подарувало мені ще одну відзнаку – Премію «Люди Року-2015». Тож сподіваюся, що волонтерів центру «Серце патріота» впізнаватимуть ще більше.

ЛН: Ви часто буваєте на Сході. Чи змінилося ставлення жителів цієї частини України до мешканців інших областей, зокрема, західних, за час військової агресії та протистояння?

СБ: Так… Спочатку можна було почути багато різних слів услід. Зараз, коли ти як волонтер одягаєш військову форму, то й в магазині пропускають. З людьми треба спілкуватись, казати: «Приїжджайте до нас і побачите, що ми такі ж люди, як і ви». Через це спілкування і змінюється їх ставлення.

Багато діток зі Сходу приїздило до нас на відпочинок. Вони, повернувшись додому, розповідають, як у нас добре, немов у Європі.

ЛН: Чи не кожного дня Ви зіштовхуєтеся з людським горем, несправедливістю… А Ви самі змінилися за цей період волонтерства?

СБ: Думаю, я вже інша людина, бо якщо поїдеш туди і побачиш ті страждання, то однозначно переосмислюєш життя. Мої цінності та орієнтири змінилися. Поки я «волонтерив», дружина вела бізнес. Але власна справа пішла на спад, і я був змушений продати один магазин. Раніше я не реагував би на це так спокійно. Думаю, скільки Бог мені дає, стільки й добре.

ЛН: На Вашу думку, скільки ще триватиме ця війна?

СБ: Не знаю точно, але ще таки буде тривати… Просто варто дійти до тієї межі: Донецьк, Луганськ, Крим. Треба відтиснути ворогів туди, звідки вони прийшли. Якщо відвоюємо своє, то і Крим буде нашим. Тоді, впевнений, війна це закінчиться.

ЛН: Як Ви могли б охарактеризувати себе одним реченням?

СБ: Я – простий, такий, як усі, але з того, що є, намагаюся вибирати краще.

ЛН: Ким Ви були до початку Майдану та військових дій і ким Ви себе бачите, коли в усій країні запанує мир?

СБ: Думаю, що і далі буду небайдужим, як і до початку Майдану. Я і тоді старався бути активним у житті – якусь вулицю облаштувати чи біля під’їзду навести лад – і зараз не сиджу без діла. Коли закінчиться війна, я все таки думаю не полишати «Серце патріота» і допомагати тим людям, які повернулися із зони АТО.

ЛН: Політика – це…

СБ: Сила.

ЛН: Ви входите до лав партії «Українське Об’єднання Патріотів – УКРОП»? Чому обрали саме цю політичну силу?

СБ: Ще влітку я не міг уявити собі, що буду в якійсь партії і захочу балотуватися у депутати до Луцької міської ради. Але коли почув, які є партії, саме «УКРОП» мене зацікавив своєю назвою – «Українське об’єднання патріотів». Я бував у Дніпропетровську, волонтери там – потужна сила. Ігор Коломойський навіть стіну поставив, щоб окупанти не пішли далі. Тому й вирішив мати справу тільки з цією партією. Та й назви самі склалися докупи: «Українське об’єднання патріотів» і «Серце патріота».

ЛН: Зазвичай, люди з пересторогою ставляться до політиків. Чи не боїтеся, що й до Вас зміниться їх ставлення?

СБ: Якщо «УКРОП» буде рухатися в тому напрямку, який не співпадатиме з баченням Балицького, тоді буде другий «УКРОП»… Я не думаю, що буду сильно заглиблюватися у політику. Йти кандидатом у депутати в містах – це не політика, бо для мене депутат – це людина, яка повинна мислити  як господарник.

Декілька років тому з власної ініціативи організував створення «Вулиці Мрії». Мешканці села Прилуцьке зібрали кошти, і ми не просто виклали дорогу бруківкою, а облаштували омріяну вулицю. На ній є усе: квіти, декор, різні креативні дорожні знаки, а ще – пам’ятна кам’яна стела із написом: «Навіть шлях у тисячу миль починається з одного кроку».

Тепер місцеві мешканці наголошують, що так зароджується Європа. Бруківка багато де лежить, але ж можна й зробити певне місце затишнішим. Тепер люди думають, як би їм зробити таку красу й на інших вулицях. Якщо ти в квартирі робиш порядок, то чому ж і свою вулицю не можна зробити красивою?!

ЛН: Як ставляться ваші близькі до волонтерської та вже політичної діяльності?

СБ: Спочатку ніхто з них не схвалював того, коли я поїхав у Київ, на Майдан. Багато друзів казало: «Навіщо тобі їхати? Ти ж можеш дати машину, нехай краще хтось інший поїде. Давай сходимо на футбол!». А я відповідав: «Я теж міг бути на їхньому місці й мені було б приємно, якби до мене хтось приїхав і щось привіз». Хоч туди і небезпечно було їхати, але молитва, церква й Бог допомагають.

ЛН: Що найбільше Вам запам’яталося за часів волонтерства? Чи є якась історія, яку ніколи не зможете забути?

СБ: Так, є. Зачепило за живе, коли ми з колегами, обмотавши прапорами «буса», перевозили «двохсотих»… Коли заїжджали у село, люди на колінах стояли край дороги зі свічками у руках. Ці миті не забудуться ніколи, але не хочу тільки про сумне...

Коли була річниця з часу загибелі Кульчицького і прилетів гелікоптер Мі-24, один генерал забрав нас, волонтерів, із собою у політ. На танку ж багато хто їздив. Не думаю, що багатьом, взагалі, вдасться політати гелікоптером.

ЛН: Нещодавно Ви отримали перемогу в номінації «Волонтер року» в рамках Премії «Люди року – 2015. Волинь». Яке значення має для Вас ця нагорода?

СБ: Моє серце і так було широке до волонтерства, а нині – стало ще більшим. Я знаю, що ця заслуга – не лише моя. Повірте, є дуже багато волонтерів, і усі вони – цього достойні, бо віддають цій справі набагато більше своїх сил і часу, ніж я.  Але таки приємно, що ця перемога – моя. Я дуже задоволений тим, але щиро кажу: це заслуга всіх добрих людей, які мене оточують. Ми їздимо на Схід не суто до бійців із Волині, а до всіх, кому потрібна допомога, на всі позиції. Допомога потрібна усім: волинські хлопці чи ні. Немає такого поняття, як «наші» чи «не наші», всі – наші. Я вже інколи як батько даю поради військовим, хоча мені – 50, а їм – по 20-30 років. Кажу: «Якщо не будете берегти привезене нами, то не отримаєте більше допомоги». Вони до мене дослухаються –  приємно так на душі.

ЛН: Чи виникала думка, що більше не поїдете туди, мовляв, «нехай молоді їдуть»?

СБ: Ні, хоч і зараз багато роботи, особливо, перед виборами. Я вже думками там – в зоні АТО. Думаю, як то виділити час і поїхати, але поки що не виходить. Тому відряджаю туди колег, а вже наступного разу поїду сам, бо знаю, що там на мене дуже чекають.

Спілкувалася Анастасія Оліщук. Фото: Вадим Павлосюк. Обубліковано "Лише Насолода" № 1(35) листопад-грудень 2015 року

Волонтерський центр «Серце патріота»

м. Луцьк, вул.: Ціолковського, 17

тел.: (050) 5322146