Сергій Балицький

«Якщо хоча б одна поїздка врятує життя – це вже є велика перемога»

Нещодавно страшне слово «війна» увірвалося в життя українців. Дякувати Богу, є люди з високою громадянською позицією, які прагнуть допомогти нашим героям та повернути мир. Сьогодні ми називаємо їх волонтерами. І ми притримуємося позиції, що це не професія, не робота, а поклик душі. Лише з відкритим серцем та щирим бажанням можна справді допомогти. Про це не з чуток знає засновник благодійного центру «Серце Патріота» Сергій Балицький.

Довідка

Персона: Балицький Сергій Іванович

Професія: волонтер, підприємець

Завжди хотів бути схожим на добрих людей

Ідеальний відпочинок для мене – це подорож на велосипеді

Улюблене свято – День Пропора

Перший досвід робити – на будвництві

Ранок має починатися з обливання водою

Улюблена пора року –весна

Мені важливо, що про мене думає громада

Поважаю тих, хто підтримує мене

Щастя для мене – це мир

People UА: Пане Сергію, Ви є засновником громадської організації «Серце Патріота» і займаєтесь волонтерською діяльністю з часів Революції Гідності. Які зміни відбулися у вашій волонтерській роботі? Волонтерство три роки тому і волотерство сьогодні - порівняйте.

Сергій Балицький: Три роки тому все починалося сумбурно. Пам’ятаю, як вперше поїхав на Майдан. набрав цілий бус продуктів, не розумів, що до чого, бо усе це було нове.  Ми тоді й не знали, що будемо називатися волонтерами, просто поїхали допомагати людям. Згодом, як приїхав на Майдан, поринув у роботу: щось підвозив, облаштовували палатки та територію,  займався в основному господарською роботою, а наступного разу й самі ходили протестувати. В той складний період підвозили і колеса, і бруківку, і дрова, як то кажуть, чим багаті були, тим і раді.  На Майдані  був двадцять днів, увесь час допомагав, як міг. А пізніше почалась війна, і я поїхав на Схід. Там знайшов друзів, які також переймаються ситуацією в країні.  В зоні АТО  познайомився з військовими, які направили мене в місця, де перш за все потрібні продукти, форма, взуття тощо. Спочатку в центрі «Серце Патріота» було двоє волонтерів, а зараз налічується понад п’ятдесят. Сьогодні ж діючих волонтерів, які активно працюють, близько семи людей, а всіх інших об’єднуємо на якесь свято.

Багато що змінилось. Раніш бійцям не вистачало форми, а зараз дефіцит запчастин. Ми дуже багато завезли джипів, автомобілів у зону АТО, а їх потрібно обслуговувати, так як вони не стоять на балансі, через це ремонтом займаємося ми, волонтери.  У 2016 році «Серце патріота» створили разом з німцями ще одну благодійну організацію «Серце для України», до складу якої входять Ігор Климчук, Данило Гетьман, Олександр Варжель та я. Осередок «Серце для України» знаходиться у місті Бремен (Німеччина), учасниками якого є не лише німці, українці, а й казахи та росіяни. Однією з місій волонтерів цієї благодійної організації є турбота про дітей наших героїв. Іноземці роблять добрі справи, вони шукають в Інтернеті дітей поранених або вбитих чи малозабезпечених воїнів АТО. Ми переймаємо їхній досвід, навчилися у німців укомплектовувати посилки. Найбільше запам’яталася підготовка до Великодня, ми зробили двадцять три посилки з одягом, іграшками, солодощами, книжечками для дітей з Луганської області – це було дуже зворушливо.

PeopleUА: Пам’ятаєте свою першу поїздку в зону АТО? Як це було? Що тоді для себе Ви зрозуміли? Чи перевернув цей візит на Схід Ваше життя, Ваше мислення та свідомість?

Сергій Балицький: Це було неабияке випробування. Я пам’ятаю, як зідзвонився з командиром-десантником Дорофеєнком. Я назбирав бус різних продуктів, буржуйок, берців і домовився поїхати з групою хлопців, які везли джипи, котрі волонтери передали на Схід. Їхало два джипи, вони зі зброєю, я – без. Від них я дуже відставав. Дзвоню по мобільнику й, кажу, що відстаю,а вони відповідають: «Машина то таке, треба їхати». Ми називали пароль і так проїжджали далі. Вдень було їхати нормально,а вночі ні однієї машини не було. Там до двадцять першої години рух ще є, а опісля – немає. Мене вразило те, що сорок хвилиня їхав і не бачив ні однієї автівки, скрізь панувала невимовна тиша. Пам’ятаю, як доїхали до штаба і на місці вже роз приділяли, що кому.

People UА: Відколи у нашій державі ведуться військові дії, Ви, не покладаючи рук, допомагаєте нашим захисникам. Чи змінилось у Вас ставлення до життя на Заході та на Сході України?

Сергій Балицький: Я завжди ставлю себе на місце іншої людини, аби зрозуміти її: якби я там жив, якби мене там застала війна, якби мене взяли військовим, – чи хтось би переймався?! Люди не винні, що склалася така ситуація в країні. В душі буває різний стан, в мене інколи  з’являються думки: був розчарований і думав, чому ми допомагаємо, а вони цим користуються; хлопці з Заходу гинуть, а ті – ні?! На це є ряд причин, навіть на виконання деяких завдань командиром я б не поставив би людини із Сходу. Бо там є різні «свояки-брати», вдень ти можеш бути патріотом, а ввечері можуть заподіяти зло твоїй сім’ї. На Сході я теж спілкуюся з людьми, є ще більші патріоти, ніж у нас. А на загал: зараз 2017 рік, Схід і Захід разом? Як мені здається, треба вже починати будувати стіну, щоб ця ситуація не зятягнулася ще на двадцять років. Я вважаю, що хто залишився на Сході, значить йому там добре. Дійшло до того, що країна перетворюється в якісь різні світи з митницями: ті їздять сюди закупляють, ці їздять туди продають. Якщо військову ситуацію декілька років не можна вирішити, треба будувати величезний паркан, аби наші бійці не гинули.

People UА: Вже постійно їздите з волонтерською місією у зону АТО. Чи з’явилися у Вас друзі на передовій?

Сергій Балицький: Спільнота волонтерів дуже велика. Коли ми приїхали забирати 200-сотих, в Дніпропетровську я познайомився з волонтерами з різних міст і ми часто спілкуємося. Товаришую й з нашими захисниками. Була і друга, і третя, і четверта ротація, хлопці повертались додому і не могли себе знайти. На Сході вони відчули себе бійцями, героями, усвідомили, що вони там потрібні. Багато з них їдуть на Схід воювати вкотре, і я так само їду з допомогою в АТО, тому й друзів маю вже багато не лише з Волині, а й з Полтавщини, Києва, Дніпра.

Багато хлопців служать на Сході з 44, 54, 30, 51 бригад з Волині. Знаєте, як приїжджаємо в зону АТО, ми не поділяємо, чи з Волині боєць, чи з Ужгорода. Для нас, волонтерів, вони всі сини України і всі захищають цілісність і суверенітет нашої держави. Волонтери завжди на поготові допомогти і навіть якщо нам не виходить поїхати, ми передаємо необхідні речі поштою. Для прикладу, не так давно, 44-й бригаді передали посилку з акумуляторами до рації, здавалося б, що це дрібниця, але й вони відіграють важливу роль. Ой, скільки вже виїздили в зону АТО, і скільки всього вдалося допомогти – лише Бог знає. Якщо хоча б одна поїздка врятує життя – це вже є дуже велика перемога.

PeopleUА: Як часто їздите на Схід?

Сергій Балицький: Останні три роки постійно їзджу в зону АТО. Був такий випадок, що тільки приїхали додому, попили чай і поїхали знову на Схід, тобто другого числа виїхали з Луцька і четвертого знов поїхали в зону АТО. Найбільше це, напевно, було шість разів на місяць. Цієї зими їздили три рази на місяць, а зараз один-два. Раніше ми могли завантажити та зібрати бус за два дні, а зараз потрібно два-три тижні, тому що багато людей розчарувалося, не розуміють, чому не допомагає держава. Вона допомагає в більших масштабах, а ось ми намагаємося забезпечити елементарними речами: зарядне, морозильник, проводку, бліндаж тощо.

PeopleUА: Хотілося б більше почути про Ваших однодумців та про підтримку колег-волонтерів.

Сергій Балицький: Сміливо можу назвати однодумцями у волонтерстві свого напарника Сергія Добродомова, Сергія Гетманчука та його хлопців. В основній підготовці допомагає сестра Ольга Балицька та моя племінниця Уляна Степаненко, а також керівник Петро Олежко. У добрих справах підтримують й підприємства «Теремнохліб», «Рута» , ЛДБК, підприємець Олійник, підприємець Курилін та інші.

People UА: Ведеться інформаційна війна. Як жителі Сходу сьогодні налаштовані до українських військових?

Сергій Балицький: Важко сказати там, де іде розмежування Заходу і Сходу. В п’яти-семи кілометрах від кордону ДНР жителі Сходу налаштовані добре. В них відбувається обмін. А в регіонах далі, де не було війни, теж підтримують наших військових. Але є й мешканці деяких міст з проросійськими настроями. Бували й історії… Одного разу ми везли два джипи на лафетах в зону АТО, подзвонили до командира з позивним Таєць, а він сказав, що вже знає, що ми в дорозі, бо радіо ДНР вже передало. Уявляєте, за сорок кілометрів до бази наші здали інформацію сепаратистам. На Сході проживає багато розгублених людей, які не знають, куди бігти.

People UА: Беззаперечно, є дуже багато прихильників Ваших добрих справ, проте «сам в полі не воїн». Як Вам вдається залучити до волонтерства людей?

Сергій Балицький: До добрих справ вдається залучати, напевне, власним прикладом. До прикладу, у нас є станок з виробництву бруківки, кажу напарнику Миколі: «Давай заробіток з цього станка будемо направляти на допомогу нашим військовим». Особливо переймаються ситуацією на Сході й допомагають ті люди, які були в зоні АТО, які служили, або сім’ї загиблих.

У 2016 році купив бус Мерседес з причепом за свої кошти, щоб можна було їздити на Схід. В ремонті домагають ті ж підприємці: Борис «Маневичіагробуд», Руслан Вайман «ЛДБК», кафе «Базилік».

PeopleUА: Молоді люди почали все частіше підписувати контракти про військову службу. Як вважаєте, чим це зумовлено: бажанням швидше завершити війну, патріотизмом, фінансовою підтримкою?

Сергій Балицький: Я вам скажу: патріотизм був у 2014-2015 роках. Зараз, з ким спілкуюсь, розумію, що основним рушієм стала фінансова складова, проте патріотизм теж присутній.

PeopleUА: Чого нам не вистачає, аби зупинити військові дії на Сході?

Сергій Балицький: Це повинне бути рішення Путіна, Меркель і Порошенка. Є взаємодія країн, і якщо підписали договір, то потрібно виконувати його умови. А щоб завершити війну, потрібен наказ зверху, і менше допомагати тій стороні: світло, воду вимкнути, торгові зв’язки зупинити, туристичні поїздки Донецьк-Москва.

People UА: Ви також займаєтеся підприємницькою діяльністю, завдяки якій маєте можливість волонтерити. Розкажіть, чим займаєтесь, окрім волонтерства.

Сергій Балицький: Раніше я займався побутовою технікою, але із початку подій на Майдані та Сході України перейнявся ситуацією і не мав часу працювати. В той період я передав бізнес дружині, та їй не вдалось справитись з економічною кризою і ми втратили бізнес. Є злети, і є падіння. Підприємницькою діяльністю я почав займатись ще з 1993 року, а з 2016 року виробництво бруківки стало основним напрямком роботи. Я навіть не мав коли шкодувати про втрачену власну справу тоді, як бачив людські страждання. Перебуваючи у госпіталях, бачив покалічених людей і розумів, що більше потрібен їм там. Відчував, що мені хочеться більше допомагати там, аніж працювати тут. Я, звісно, хочу, щоб фірма процвітала, але хочеться, щоб там все було добре, і тут все було добре.

PeopleUА: Які основні завдання стоять перед підприємством «Вишків Брук» та у чому перевага співпраці з Вашим підприємством?

Сергій Балицький: Перевага роботи підприємства «Вишків Брук» полягає в тому, що при ремонті прибудинкових територій ми кладемо більше бруківки, а менше асфальту, який значно дорожчий. Хочеться, щоб наше місто процвітало, тому працюємо якісно. Прагнемо до Європи, а в Європі все в бруківці.

People UА: Що змусило Вас піти у політику?

Сергій Балицький: В житті не думав, що буду депутатом. Я зараз – депутат, але не думаю, що я в політиці. бо ми всі повинні думати за господарство. Депутат Депутат – це господарник: потрібно благоустрій зробити, про комфорт у місті подбати… А чому пішов в політику? У період великого волонтерського руху на Сході, коли у 2015 році ми перевозили 200-сотих, я думав про те, як буду депутатом і мені буде легше в нашій системі щось змінити. Адже приходять бійці на ротацію і їм потрібно допомогти, мене будуть знати, і я їх буду знати. Як я пішов в УКРОП,  наші бійці сміялись: «УКРОП, весна, пора сіяти укроп). В  цілому я не шкодую, що став депутатом, бо ми вирішуємо питання, в яких я компетентний: житлово-транспортні, будівельні, виробничі та інші. Громадяни нас вибрали чому? Щоб ми дбали про них: щоб у домівках було тепло, були світло, газ, вода; щоб було чисто та охайно в місті; щоб був належний рівень медицини та освіти.

People UА: З якими питаннями найчастіше до Вас як депутата міської ради звертаються люди?

Сергій Балицький: Звертаються часто з питань благоустрою прибудинкових територій, а хто знає, що займаюсь волонтерством, то часто за допомогою для сімей героїв АТО.

PeopleUА: У Вас є друзі серед депутатів? Ви товаришуєте лише з однопартійцями, чи у дружби немає політичних кольорів, а чи головне – «щоб людина була хороша»?

Сергій Балицький: За останні роки у мене з’явилося багато друзів серед волонтерів та героїв АТО. Як ми зустрічаємось у Києві з волонтерами, то про політику не говоримо. Я можу дізнатися лише через півроку, що він в «Батьківщині» чи «Самопомочі». Я, як був на Майдані, то часто разом із свободівцями допомагав людям. Ми обговорюємо якусь одну проблему і все інше відходить на другий план, тому для мене не головне, з якої партії людина.

PeopleUА: Як Ви розцінюєте ситуацію, яка склалася в міській раді?

Сергій Балицький: Я знав Миколу Ярославовича досить добре ще з початку часів діяльності по волонтерству. Будучи вже депутатом, ми досить добре спілкувалися. Микола Романюк, перебуваючи на посаді міського голови, мав помічницю, проте, як його не стало, постало питання: як може помічник бути в кріслі міського голови без голосування? Навіть за мене більше депутатів віддало голосів, ніж за неї. То чому б нам із тих 42-ох депутатів когось не обрати? Так, я розумію, був Микола Романюк, була помічниця, і все було добре. Раз людини не стало, треба нову обрати, яка працюватиме на благо людей. Давайте щось будемо робити вже! Ми у роботі й так запізнилися на два місяці з тими політичними баталіями. Вірю, що все буде добре і ситуація налагодиться.

People UА: А якби Ви були міським головою, щоб Ви змінили у Луцьку?

Сергій Балицький: Я не був би міським головою, це не моє. Я завжди в роботі, в волонтерстві, в бізнесі. Але якби склалися обставити, то переконаний, що робота міського голови – дуже важка. Перш за все довелося б об’єднати політичні сили. Щоб не було такого, що одна група за інтересами тягне покривало на себе, а інша – на себе. Потрібно об’єднати місто і лучан, щоб все робили на благо міста. Друге, щоб я зробив: закріпив би за кожним підприємством певну територію, аби її доглядали. Якби певна територія була за мною закріплена, то я ще й залучив би людей, аби було місце чистіше. По-третє, я б зайнявся дорогами та намагався вирішити проблему із парковками. Важливо розвинути й Луцьк-туристичний. Хотілося б, щоб ми навели лад із старим ринком. Люди повинні зрозуміти, що потрібно перенести частину ринку в не менш вигідне місце з зручною транспортною розв’язкою. Все взаємопов’язано, якщо ми змінимо старе місто, тоді й туристам буде приємно відвідувати наші історичні пам’ятки. Наш замок Любарта зображений навіть на двохсотгривневій купюрі, й не кожне місто може таким похвалитись. Це архітектурна спадщина, яку хоча б раз у житті потрібно побачити наживо й відчути дух давнини. 

People UА: Згідно інформації, розміщеній на інтернет сайтах, Ви – депутат-мільйонер. Підтвердіть або спростуйте.

Сергій Балицький: Мої батьки займались бізнесом, і я вже понад двадцять років бізнесом займаюся. Я постійно в роботі, та це дуже добре. Нещодавно я придбав бус Мерседес, на якому власне мав одинадцять поїздок по Україні й сім – до Німеччині за гуманітарною допомогою. Цей транспортний засіб направлений на волонтерську діяльність, вже пише 65 тисяч пробігу, то з них я 95 % від’їздив у зону АТО. То добре, що у мене є можливість придбати, але врешті-решт я ж стараюсь допомогти людям. Мені не подобається той факт, що ніхто не розібрався, навіщо мені той бус Мерседес, а лише рахують чужі гроші й обговорюють важливу покупку. Цей бус потрібен для волонтерської роботи і головне, що вже два буси з допомогою їздять в зону АТО, а один тут збирає допомогу. Люди мають й більші статки в десятки-сотні разів, і я не знаю, як вони допомагають.

People UА: Скільки часу присвячуєте суспільній діяльності? Вистачає часу на сім’ю?

Сергій Балицький: Сім’ї приділяю дуже мало часу. У мене вже дорослий син, а дружина змирилась з моєю зайнятістю. Фактично я віддаюся повністю роботі, яка починається з шостої ранку і завершується близько одинадцятої години вечора.

People UА: Про що Ви мрієте? І які мрії уже вдалося Вам втілити в життя?

Сергій Балицький: Як не банально, головна мрія – це мир. Мрію допомогти хлопцям, які повернулись із зони АТО. Особливо пораненим, які потребують в першу чергу медичної допомоги. І, звісно, мрію розвивати та розбудовувати наше місто, адже я й сам проживаю на вулиці Мрії.

Волонтерський центр «Серце патріота»

м. Луцьк, вул.: Ціолковського, 17, тел.: (050) 8019702

 Спілкувалася: Ірина Мілінчук. Фотограф: Вадим Павлосюк

 Опубліковано "People UA by НАСОЛОDА" № 1(41), літо 2017