Валентин Мартинюк

«Хірургія – це філософія, діалектика і, як кажуть, – інтуїція»

Наше спілкування розпочалось із фрази «я такий, як і всі». Але знадобилось лише дві хвилини, щоб зрозуміти, що я розмовляю із живою легендою. Він це втілення того, яким має бути справжній лікар. Щодня рятує чиєсь життя, повністю віддається роботі й при цьому не вважає себе особливим. Увесь час розповідав про своїх вчителів, колег, наставників, а коли говорив про досягнення, замість «я» завжди звучало «ми». Кажуть, очі дзеркало душі, в його погляді можна прочитати цілу історію, у якій є щастя і біль. Про нього варто писати книги, але сьогодні Ви, шановні читачі, дізнаєтесь про лише невелику частину життя мудрого і при цьому такого скромного лікаря-хірурга Мартинюка Валентина Федоровича.

PeopleUA: Розкажіть, з чого все розпочалось. Чому обрали професію лікаря?

Валентин Мартинюк: Я такий, як і всі. Волинський хлопець, босоноге дитинство, сільська школа, колись хотілося бути пілотом. Вабило небо… Але все пройшло, вступив у інститут, навчався,як і всі: трішки краще, трішки гірше…Ні, скажу чесно, вчився я добре. Але студентські роки, на жаль, пройшли дуже швидко. У той час, аби стати хірургом, треба було в міністерство їхати за дозволом, і ми поїхали. Допомогла випадкова зустріч, ми потрапили на заступника міністра. Він нас не лише вислухав, а й допоміг. Отак легко людина може вирішити при бажанні чиюсь долю, а може і не вирішити, і не зустрітися мені. Тому завжди треба, щоб була  впевненість, коли ти ідеш до поставленої мети.

PeopleUA:Чому після навчання ви все ж повернулись у Луцьк, а не обрали інший шлях?

Валентин Мартинюк: Коли було розприділення, мене доля знову повернула у Луцьк. На той час міська лікарня не відповідала тому рівню, якому мала б. Проте було в кого вчитися. Ви знаєте, спеціаліст сам повинен собою займатися. Весь час приходилось працювати над собою. Я приїжджав з кожних курсів, обкладався літературою, виписував усе важливе, в бібліотеці мене добре знали. Мене доля звела з академіком Зіньковським. Це проста людина, про яку можна говорити тільки добре й захоплюватись ним. Я слухав лекції Амосова, я бачив Шалімова. Пощастило мені зустрічатися з академіками часто.

PeopleUA:Що для вас означає хірургія?

Валентин Мартинюк: Хірургія для менеце не лише робота, це моє хобі, це мій спосіб життя. Хірургія – це філософія, діалектика і, як кажуть, – інтуїція. Проте  нічого не буває з нічого.

PeopleUA:Поза постійним навчанням, роботою, курсами ви знайшли час і на сім’ю? Рідні не ревнують вас до роботи?

Валентин Мартинюк: Сімя повинна мати гармонію розуміння. Моя дружина теж лікар, і її заслуга в тому, що те, що стосується моєї роботи, для неї святе.

PeopleUA: Фактично ви пройшли через усе становлення дитячої обласної лікарні. Як змінилася лікарня і чим сьогодні медичний заклад може пишатися?

Валентин Мартинюк:Дуже велике значення має школа, той берег, від якого можна відштовхнутися. Щоб це все зробити, потрібно було багато вчитися. Все життя вчусь, і зараз їжджу вчитися, коли є можливість. Ми постійно ставили собі дуже високу планку. Кардіохірургічні операції  провели в цих стінах перші. Тут ми були піонерами, хоча нам допомагали. Багато пройшли, організували і мріяли. Зробили пілотний проект по пренатальній медицині, зуміли довести місцевій владі, зверталися й до президента, що це треба. У нас хороша команда хірургів, колектив,який може вирішувати будь-які завдання.

PeopleUA: На яких хірургічних втручаннях спеціалізуєтеся найкраще?

Валентин Мартинюк: Операції на серці –це пріоритет. Якщо ви робите операції в грудній клітці, на серці, то вже інші виконаєте з легкістю. Бо це операції  вищого пілотажу. Для такої хірургії потрібно було готуватися самому й готувати колектив. Підготувати хворого, прооперувати, а потім ж потрібно його виходити. А для цього треба мати команду, бо ти пішов далі в операційну, а того хворого лишив в реанімації, і ти маєш бути впевнений, що лишив на таку людину, яка зробить все необхідне. Важко у нашій справістати майстром, досягнути успіху. Я тішусь за своїх колег і їхні успіхи, за ними майбутнє. Для прикладу, сьогодні в нашій лікарні працює Володимир Семенович Селюк, він хірург від Бога, виконує філігранні роботи. У нас є зокрема хірургія новонароджених, де вже використовуються у повному обсязі сучасні технології, де не передбачені  розрізи, а вводиться камера, маніпулятори у грудну клітку чи черевну порожнину і виконується те чи інше оперативне втручання. Ці лапороскопічні операції – це щось неймовірне, хто це робить,  може називати себе спеціалістом. Треба завжди зважувати, що можна зробити, чи ти можеш це зробити і чи це варто робити.

PeopleUA: Ви щодня боретесь за чиєсь життя. Ви спираєтесь лише на науку чи вірите, що все в руках Всевишнього?

Валентин Мартинюк:Ми всі під Богом, і ми лише його знаряддя. Але без науки не буде нічого, якщо ти не знаєш анатомію і десятків методів, як виконати цю операцію, то не берись. Хірург має бути озброєний знаннями, бо якщо працюють руки, а голова ні, біда пацієнту.

PeopleUA: Як справляєтесь із втомою?

Валентин Мартинюк:Я можу бути дуже втомленим, в такі моменти, як правило, виникають екстремальні складні випадки, це закономірно. Але скажу вам так: коли перед операцією іду мити руки, заходжу туди, і таке враження -як ніякої втоми, все залишається за дверима. Не можу цього пояснити. У той час я тільки в операційній, а над нами Він, Всевишній.

PeopleUA:Ви працювали і начмедом лікарні. Що дала Вам ця робота?

Валентин Мартинюк:Організаторська робота забрала в мене хірургію, але позитиву теж було багато. Це дуже відповідально, тому що потрібно  приймати рішення. А це доля і здоровя людини. У перемоги батьків багато, а там, де поразка, там завжди один батько. Сам перед родичами, перед собою, перед Всевишнім.  

PeopleUA: Як часто у практиці бувають рідкісні випадки?

Валентин Мартинюк:Не буває рідкісних захворювань, бувають рідкісні діагнози. Лікар не може поставити діагноз, якщо він не знає, що така хвороба існує. Тому знання, знання, знання. Через терни до зірок. І без «терен» ніяк, тому що не відшліфуєшся. Бо що таке успіх? Це тривалий шлях від невдачі до невдачі. І тільки на шляху до успіху ти заряджений, коли ти живеш тим.

PeopleUA: Що для Вас легше: вчитися чи вчити? Скільки молодих лікарів пройшли через Вашу школу?

ВалентинМартинюк:Звичайно, що вчитись. Уся молодь працювала поруч постійно, їх є багато.Треба завжди давати можливість іншим, не можна по-іншому. Хірургія– це колективна праця. Ми весь час працюємо на перспективу, наша лікарня одна із найкращих лікарень в Україні. Хочеться, щоб в моїх колег була успішна доля і щасливе майбутнє. Є люди талановиті, треба давати їм ріст, давати їм шанс себе реалізовувати, а це не завжди так вдається. Забезпечення має значення, але до всього мають бути знання. Ми мусимо вчитися весь час. Можливість була є і буде завжди, головне бажання.

PeopleUA:Впевнена, у вашій практиці було чимало дивовижних випадків. Розкажіть хоч декілька.

ВалентинМартинюк: Давно це було, прооперував діафрагмальну грижу. Там ще післяопераційний період важко протікав, але дитина вижила. Пройшли роки, тоді якраз почали масово в Америку виїжджати. Через якийсь період, приблизно 20 років, заходить красива, молода дівчина і каже:«Валентин Федорович, я до вас. Ви мене оперували, коли я про це ще не знала. Батьки про вас розповідали. Я просто хочу вас обійняти». Вона закінчила медколедж в Америці і вже там працює. Ось бувають і такі випадки.

Є таке захворювання, коли страждає печінка– портальна гіпертензія. Був хлопець з Володимира-Волинського, і от ми того хлопчину прооперували. Батьки його військові. Дуже важка операція, бо потрібно все робити дуже обережно, робота із судинами вимагає неабиякої уваги. На щастя, операція пройшла вдало. І вже сюди, у цей кабінет, приходить до мене красивий мужчина. Він все розповів про себе. Виявляється,  навіть відслужив, хоча з його ситуацією не мав би. Цей хлопчина попросив завести його в палату, де він лежав.

PeopleUA: Які думки з’являються після спілкування з такими вдячними пацієнтами?

ВалентинМартинюк: Я дякую Богу, що операція вдалася. Звичайно, складні випадки трапляються, бо кожна операція має право дати ускладнення. Сила хірурга – знати, які можуть бути ускладнення, і вміти з ними впоратися. Для хірурга найстрашніше – це кровотеча. Лікар, який може справитися з нею, – уже хірург.

PeopleUA: Ваші пацієнти - діти, до них потрібен якийсь особливий підхід?

Валентин Мартинюк: Діти, які в насу реанімації, вони дуже серйозні, навіть і малеча. Вони критичні,  й не можна їхню довіру сколихнути. Як пообіцяв, так і маєш зробити, щоб не вразити дитячу душу. Діти взагалі прекрасні, та і прощають вони нам багато, бо ми ж не Боги. Але ми тішимось, коли  перемагаємо хворобу і рятуємо життя. Кажуть, всі ми прагнемо до геніальності, а найбільша геніальність бути мудрим, а вершина мудрості – бути добрим.Час йти працювати, дякую за теплу бесіду. Ви мене змусили і у дитинство повернутися, і юність згадати,  і молодим побути.

Спілкувалася: Анастасія Подзізей. Фотограф: Лілія Сахнюк

Опубліковано: People UA № 2(42), осінь 2017