Володимир Бондар

«Ми повинні зрозуміти, що відповідальність за країну, область, місто – персонально на кожному з нас»Новітню історію Волині творили і творять багато яскравих особистостей, людей з патріотичною громадянською позицією, здатних приймати вольові рішення і вести за собою громаду. Одним із таких є Володимир Бондар, життєве кредо якого – боротися за інтереси українців.

Досьє

Персона: Бондар Володимир Налькович

Посада: депутат Волинської обласної ради

Знак зодіаку: Терези (16 жовтня)

Влада для нього – це можливість втілити свою систему цінностей

Життєве кредо: Живу для того, щоб бути корисним

Сімейний стан:одружений

В дитинстві мріяв стати: геологом

Важлива подія в житті – народження доньки

Бізнес для нього – це самореалізація

Історичне місце: Єрусалим, Замок Любарта

Незабутній концерт: Джо Кокер у Києві

Вражаючий музей:музеї Цвінгера (Дрезден)

Отримана нагорода: Орден Заслуги ІІ, ІІІ ступенів, Орден Данила Галицького

Улюблений фільм:«Мюнхгаузен»

Музика: класична, рок

Книга:1984 Джордж Орвелл

Вид спорту: плавання

Марка автомобіля: їзджу на «Volkswagen», подобається «Toyota»

Страва: невибагливий до їжі

Напій: мінеральна вода «Borjomi»

Ідеальний дім – це мій дім

Справжній смак життя – це любов, гармонія

 

 

ЛН: Ви здобули три спеціальності – «слюсаря контрольно-вимірювальних приладів і автоматів», «вчителя історії й суспільно-політичних дисциплін» та економічну. Що ж спонукало Вас піти в політику?

Володимир Бондар: Що ж примусило піти в політику – не знаю. Я ніколи не був байдужим до проблем, які були навколо мене ще в часи студентства. По-перше, брав активну участь у молодіжних організаціях, потім очолював не одну з них. По-друге, всі питання, які були характерні для студентського життя, а воно було в нас бурхливим, я вирішував.  Ми пробували утверджувати студентське самоврядування, вносили зміни до статуту університету. Я очолював студентську організацію – ми займалися і студентським дозвіллям, і науковими роботами, видавали студентський науковий вісник. Активне було життя – звідти й пішов у політику.

ЛН: В 2005 році Вас призначили головою Волинської ОДА. Ви були наймолодшим керівником області в Україні на той час. Чи став політичний досвід вам у пригоді на  керівній посаді в області?

ВБ: У 36 років став головою обласної державної адміністрації. Управлінського досвіду серйозного в мене не було, але мав досвід спілкування з людьми, вирішення проблем, депутатської діяльності. Певний період часу був депутатом Верховної ради. Та, безперечно, в такому віці ніхто, в тому числі і я, не був готовий до такої посади – довелося вчитись у кріслі губернатора.

Люди, які працювали зі мною, були досвідченими, грамотними, толковими і морально чистими людьми. Я дуже завдячую Віталію Миколайовичу Зарембі, Василю Андрійовичу Грому, Святославу Євгеновичу Кравчуку, Василю Павловичу Дмитруку, Володимиру Георгійовичу Карпуку, Богдану Павловичу Шибі. Це люди, які в різний час працювали заступниками голови, в яких мені доводилось вчитися вирішувати серйозні питання. У цьому сенсі, багато від них узяв – від всіх, і від кожного окремо.

ЛН: Як ви оцінюєте свою роботу у розвитку області? Що найвагомішого ви зробили на благо Волині?

ВБ: Кожен день пов'язаний з якимись змінами, досягненнями. Треба розглядати таку посаду не з точки зору конкретних, а з точки зору базових речей, тому що вона повинна не настільки бути пов'язана з конкретикою, наскільки з політикою, стратегією. Мені і моїй команді за два роки вдалося залучити інвестицій більше, ніж за попередні роки, разом узяті.

За час головування мені вдалося залучити значні іноземні інвестиції в будівництво нових підприємств. Залучення інвестицій – це ціла політична система. Ми створювали для цього сприятливі умови. В цьому є велика титанічна робота. Ми долали перешкоди, нам доводилося «вникати» в справи конкретних підприємств і виводити їх на відповідний рівень. Другий напрямок, яким ми зайнялися – енергозбереження. Ми прийняли рішення порахувати, скільки витрачає на опалення бюджетна сфера, скільки коштів іде на обігрів одного квадратного метра певної будівлі. Я переконаний, що на сьогодні таких даних в діючих керівників немає, а тоді ми поставили собі таке завдання і порахували, що різниця – не в 2-3 рази, а в 20-30 разів. Тоді були прийняті рішення щодо використання у великих структурах обласної комунальної власності високопродуктивних опалювальних пристроїв або ж твердопаливних опалювальних пристроїв. Тоді газ був відносно дешевий, використовувати його було вигідно. Ми ж бачили тенденцію і викинули всі старі котли. Це дало дуже серйозну економію державних коштів. Ми економили на наших закладах і могли вкладати решту коштів у розвиток.

В мій час вдалося повністю ліквідувати заборгованість із виплати заробітної плати на економічно активних підприємствах. Зараз це звучить дивно, але тоді це було так: підприємці заборговували гроші людям і не хотіли віддавати. Ми з цим боролися три роки, і в результаті підприємці розраховувалися з людьми.

На жаль, ситуація в Україні змінюється, і багато великих здобутків, які могли б розвиватися і давати свої плоди, в силу тих чи інших причин, призупинено. Мені здається, що кожна наступна управлінська команда повинна була б ставати на плечі попередній і далі розвивати ті напрямки, які вдавалося раніше.

ЛН: На вашу думку, які  прорахунки були у  вашій тодішній діяльності?

ВБ: Найбільшою помилкою було те, що я ніколи не вірив, що можливе повернення тих сил, які ми здолали в 2004 році, і що існування України як держави може бути під сумнівом. Я ніколи не вірив у це, на жаль, і ми легковажили демократичними інститутами, ми вважали, що демократія в Україні вже побудована. Ми недооцінили ні наших опонентів, ні зовнішнього ворога, який був і є, і весь цей час готувалася операція проти України. Шкода, що ми тоді цього не передбачили. Були й кадрові прорахунки… Це необхідно визнати, але вважаю, що я був відкритим у своїй посаді, і навіть якщо були якісь помилки, то я старався їх аналізувати, виправляти і робити висновки. Не помиляється той, хто нічого не робить!

Проблема не в тому, чи ти помилявся, а в тому чи був готовий ці помилки швидко й системно виправити. Мені здається, що більшість таких системних, «грубих» помилок ми виправляли.

ЛН: Що повинні були зробити політики, зокрема і ви, щоб не допустити такої ситуації, яка є зараз в Україні?

ВБ: Ми знову наступаємо на ті ж самі граблі, що й раніше, ми – це влада. Мені здається, що в будь якій діяльності треба ставити за основу принцип не власної вигоди, а державної, вигоди для суспільства загалом. Найбільшою помилкою, не тільки моєю, було протистояння в помаранчевому таборі й боротьба за владу.

Ця помилка, якоюсь мірою, і сьогодні є актуальною. Буде дуже прикро, якщо вона приведе до подібного результату. Ті, хто проводить реформи, повинні мати абсолютну довіру від людей, тому що реформи самі по собі – складні. Треба розуміти, що є внутрішній і зовнішній ворог, який обов'язково скористається проблемами, які будуть виникати. Ми цього не знали, не передбачали. Політики повинні були працювати. Проблема в тому, що на сьогодні суспільство – розчароване, і з цим треба боротися. Треба створювати суспільні інститути, щоб люди не були байдужі до своєї долі, до майбутнього своєї країни, щоб були більш активними. Я вважаю, що покликання політиків, це не тільки виконання господарських функцій, а, в першу чергу, виховання політикуму, суспільства, аби давати людям мотивацію брати участь в управлінні державою і бути активними в цьому питанні. Тільки тоді ми зможемо серйозно виправити ситуацію в країні.

ЛН: Як цих людей, усіх нас, зробити небайдужими?

ВБ: Це – непростий процес, за один день це не відбудеться, і люди, які активні, повинні знаходити механізми, кожен у своєму місті їх вибудовувати. Кожному з нас не вдасться переконати мільйони людей, але якщо ми переконаємо 10, 20, 100 людей, якщо знайдемо мотивацію, а вони ще когось переконають, то так і створимо цю активність. Людина тоді відчує свою участь в цьому процесі. І хоч, як правило, мало хто хоче брати участь в активних процесах, але ми повинні зрозуміти, що відповідальність за країну, область, місто – персонально на кожному з нас. Тому, коли створюється громадянське суспільство, де є загальна відповідальність за те, що відбувається на твоїй вулиці, в твоєму місті, області, державі, діють механізми, які породжують відповідальне суспільство. А це – «ключ» до вирішення політичних проблем, які ми сьогодні маємо.

ЛН: Ви обіймали посаду радника Президента України. Які Ваші поради були слушними очільнику країни і які він реалізував?

В. Б.: Складно говорити про це, бо радник президента – це не «нашіптувач», тобто, не людина, яка ходить за президентом і каже, що йому робити. Інститут радників президента – це колективний орган, це люди, які працюють в окремих інституціях при президентові, а їх є багато. Вони відповідають за ті чи інші напрямки роботи. Наприклад, моїм завданням було працювати і розробляти різні стратегічні плани, в тому числі,   транскордонної, прикордонної співпраці, тому що я – саме з цього регіону. Це все лягало в основу певної концепції, яку подавали на розгляд президенту, і він приймав ті чи інші рішення. Безперечно, бували і безпосередні контакти, як правило, поїздки на Волинь чи в західний регіон. Тоді радники супроводжували голову держави, він міг запитати якусь конкретну річ. Але, загалом, ця робота – більш інтелектуальна, і ти не ходиш за президентом і не кажеш, як йому робити, які рішення приймати. Це – більше колективна робота над політикою держави.

ЛН: Сьогодні Володимир Налькович Бондар – депутат Волинської обласної ради, обраний у квітні 2015 року мешканцями Ратнівщини. В одному зі своїх інтервю на телеканалі «Нова Волинь» Ви розповідали про проблеми в Ратнівському районі: відсутність нормальних доріг, постійне підтоплення будинків... Яку з них Вам вдалося вирішити?  Чи пам'ятаєте ви тих людей, яким конкретно допомогли?

В. Б.: Я сам не хочу розповідати про людей, яким я конкретно допоміг. Такі випадки, безперечно, були, бо багато громадян потребують допомоги, рішень від державних, представницьких органів влади, і депутат є останньою інстанцією, яка може допомогти цим людям. Що стосується вирішення конкретних речей, то депутати не є тими людьми, які вирішують такі питання. Ми звикли говорити про те, що депутат прийде – зробить дорогу, ремонт у будинку. Це – не функція народного обранця. Його завдання – приймати рішення, на основі яких виконавчі органи влади будуть виконувати ці функції. В тому окрузі, який я представляю, є дуже багато проблем. Цей район – бідний, люди не мають роботи, земля – бідна, її часто підтоплює. Є багато питань, на яких доводиться акцентувати увагу і пробувати вирішувати. Тому відремонтувати дороги власним коштом я не можу. А от за мого сприяння ці проблеми і зараз вирішуються, і будуть в подальшому.

Цьому району треба допомагати різноманітними державними програмами, треба взяти під контроль його розвиток. Я сприяю цьому постійно і стараюся, щоб у бюджеті цього року було закладено фінансове вирішення тих проблем, які є в моєму окрузі. Він довгий час не мав свого депутата і його не було кому відстоювати, тому я налаштований досить серйозно. Моє завдання – зробити все, що від мене залежить, аби  ресурси дійшли до мого району, і показати людям, які приймають рішення, ці проблеми і донести до них необхідність їх вирішення. Я думаю, що значну частину питань ми зможемо вирішити, в тому числі, завдяки моїй роботі.

ЛН: У цьому році Ви здобули перемогу у номінації «Політик року» в рамках Премії «Люди року-2015. Волинь». Яке значення для вас має ця відзнака?

ВБ: Мені приємно, що люди бачать мою роботу. Для мене найбільше визнання – це підтримка широкого загалу. В першу чергу постає питання внутрішнього визнання і можливості відчувати себе активним, займатися вирішенням певних проблем людей і досягати в цьому успіху. Я маю результати виборів, якими можу пишатися, і мені дуже приємно, що люди вдруге обирають мене на тому ж самому окрузі, з дуже великим результатом – це є і довіра, і «аванс» для виконання задуманого. Ну, і, напевно, це те, що тебе зобов'язує рухатися вперед, бути небайдужим і чути людей, які стоять за твоїм вибором. Я старався далеко не відходити від політики, але в цьому році я зробив усе, щоб туди остаточно повернутися, щоб зайняти тут свою «нішу» і працювати на перспективу. Для мене це –  поставлене завдання, яке має бути виконане для того, щоб бути корисним тим людям, які покладають на мене певні надії, що мати певні можливості при владі.

ЛН: Що нині найбільше «болить» Вам на Волині? Які проблеми нашого краю найпершого і найшвидшого вирішення?

ВБ: Війна, безперечно, все те, що пов'язане з нею, зараз є найбільшою проблемою не тільки на Волині – по всій Україні. Якщо всім сьогодні складно, то воїнам АТО, їхнім сім'ям, тим родинам, у яких рідні з АТО так і не повернулися живими або повернулися та потребують лікування, ще скрутніше. Я вважаю, що це – найбільша проблема суспільства, те, що з нею пов'язане, потрібно робитися в першу чергу. Впевнений, що ніякого бюджету не можна шкодувати для вирішення цих проблем.  Фінансування щодо їх вирішення повинно бути на першому місці.

Наступна – це проблема боєздатності України. Мені хочеться вірити, що її таки вирішують, що ми зможемо себе захищати, маючи армію, яка озброєна. Обидві ці проблеми пов'язані з самим функціонуванням держави.

ЛН: Як ви підтримуєте українців у часи війни?

ВН: Напевно, кожен по можливості, і допомагає, чим може, і я в тому числі. В мене багато знайомих, які були в зоні АТО, мені доводилося закуповувати для, в межах потреби, все, що було необхідно. Не одну посилку я туди відправив, як правило, конкретним людям, тим, кого знав особисто. Я вважаю, що кожна людина повинна служити, маю на увазі чоловічу стать, або кожен повинен зробити все для того, щоб наші воїни не відчували потреби ні в чому. Кому  я міг, тому старався допомагати.

ЛН: Про що найбільше шкодуєте? Якби була машина часу, у який період життя ви повернулися б і що змінили б?

ВБ: Я вважаю, що треба іти вперед! Не треба заглядати в минуле, оскільки воно нам дане тільки з тієї точки зору, щоб аналізувати його і не робити помилок, які вже були допущені. Я дивлюся вперед, вважаю, що всі наші перемоги – ще попереду. Ми повинні рухатися далі, не зважаючи ні на що, розбудовувати наше світле майбутнє, в яке я однозначно вірю.

ЛН: Як гадаєте, які зміни для України принесуть вибори-2015?

ВБ: Хочеться вірити, що – позитивні. Та зараз це ще складно аналізувати. Прийшли нові депутати, різні політичні сили, які ми обрали за новим законом. Хочеться, щоб цей склад депутатів все таки був перехідним від однієї до іншої моделі управління, яка най- ближчим часом буде впроваджена, – розширення повноважень органів місцевого самоврядування. Хочеться, щоб суспільство через депутатів навчилося управляти процесами, а обранець громади був просто передавачем потреб суспільства до тих точок, в яких приймають рішення в інтересах людей. Хочу вірити, що ці вибори будуть черговим кроком уперед.

ЛН: Підсумовуючи результати своєї роботи протягом 2015 року, як гадаєте, чи вдалося вам виконати «програму максимум»?

ВБ: Не всі результати, які я в цьому році планував, були досягнуті, але, загалом,  вважаю, що в політичному сенсі рік був достатньо позитивним, і багато добрих справ у цьому році вдалося зробити, досягнути певних результатів. З іншого боку, не можу сказати, що цей рік був вдалим чи позитивним, тому що триває війна, і події чи здобутки в рік війни не можуть бути однозначно позитивними . Тому вважаю, що і я, і все суспільство – ми не зробили достатньо, нам рано заспокоюватись. Я вважаю, що війна – це найбільша проблема в Україні, ми повинні все зробити для її вирішення з потрібним результатом. Україна має далі розвиватися як незалежна демократична країна. На це треба витратити всю енергію, і не важливо, які посади ми займаємо, важливо, що ми зробили для цього, бути частиною цього механізму, який доведе ситуацію в нашій державі до перемоги і далі буде розбудовувати мирне життя.

ЛН: Якими бачите топ-завдань на 2016 рік?

ВБ: Безперечно, буду працювати в тому статусі, який в мене зараз є, і вирішувати питання людей. Мені здається, що 2016-й для всіх нас повинен прийти під гаслом припинення війни, перемоги, функціонування України в межах тих кордонів, в яких вона була увесь час. 

ЛН: Що для вас сім'я?  Які цінності й традиції є у Вашій родині?

ВБ: На Різдвяні свята, Пасху, Трійцю ми, безперечно, відвідуємо батьків. Приїжджає дочка, і ми всі разом їдемо до одних і до других батьків. Богу дякувати, вони – живі, дай Бог здоров'я всім. На Новий рік ми, як правило, нікуди не їдемо. Один тільки новий рік зустріли на Майдані. Зазвичай, святкуємо вдома, в колі своєї сім'ї , особливих традицій не маємо. Ці свята – сімейні,  і хочеться по максимуму побути з родиною – це те, що робить нас людьми, те, що спонукає зазирнути у свій внутрішній світ, побачити найдорожчих людей біля себе.

ЛН: Чим відрізняється Володимир Бондар-політик і Володимир Бондар-сім’янин?

ВБ: Про це треба запитати у моєї дружини… Я намагаюсь бути собою як у політиці, так і в сім'ї, і в бізнесі. Тобто, таким, який я є, намагаюсь бути всюди.

ЛН: А дружина та діти ревнують вас до політики?

ВБ: Я думаю, що вони вже звикли. Дочка живе своїм життям, працює в Києві, а дружина… Ми дуже давно живемо в такому ритмі, стилі, щоб іще досі не випрацювати звичку і механізм до цього способу існування.

Я був депутатом Верховної ради, працював у Києві довгий час, а дружина була тут. Так само радником працював у столиці, у бізнесових справах там був довгий період часу… Тобто, таким стилем життя  нас не здивуєш. Дружина працює лікарем в обласній лікарні, вона зайнята роботою, я зайнятий роботою. У ній ми теж знаходимо свою реалізацію, і це – нормально.

ЛН.: Чи є у Вас друзі серед політиків?

ВБ: Я дуже обережно ставлюся до слова «друзі». В мене є хороші знайомі, люди, з якими мене багато що пов'язує, але поняття «друзі» – це дуже індивідуальне. З часом я став до цього дуже вимогливо ставитися, тому скажу так: серед політиків у мене є певна категорія людей, до яких ставлюся особливо, сподіваюся, що і вони до мене теж. Ми багато чого разом пережили і цінуємо наші стосунки.

ЛН: Слова відомої пісні  - «лиш сміливим підкоряються моря»… Що для Вас є запорукою чи то секретом успіху?

ВБ: Просто треба займатись улюбленою справою і віддавати їй багато часу та свою душу, і, думаю, що успіх рано чи пізно прийде. Його рецепт – один: треба бути самим собою, вибрати те, що тобі вдається, що тобі подобається, в чому ти можеш чогось досягти і просто цим займатись.

ЛН: Яким Ви бачите майбутнє України та Волині зокрема?

ВБ: Хочеться вірити, що в нашій країні будуть жити хороші, щасливі люди, які зможуть реалізовувати себе, будувати плани і які будуть з гордістю говорити: «Ми - українці». Вже в цьому році, на відміну від попередніх, велика кількість людей так стверджує. Але в державі ще є багато негараздів, і я хочу вірити, що їх нам вдасться здолати. Тоді ми будемо цінувати і свою державу, і свою незалежність, і той рівень життя, якого ми досягнемо. Я вважаю, що в Україні все буде гаразд.

Спілкувалася: Сніжана Романюк/ Опубліковано "Лише Насолода" № 1(35), зима 2016

ПРИЙМАЛЬНЯ: м.Луцьк, вул. Ковельська, 2, тел.: (097) 2552791