Володимир Дмитрук

«Найбільше щастя – займатися улюбленою справою»

Кожна людина має своє покликання в житті. І, коли вона займається улюбленою справою, тоді її можна назвати по-справжньому щасливою. Голову Братства бджолярів Землі Волинської «Ройовий Стан» Володимира Дмитрука з упевненістю можна вважати щасливим, адже він не лише хороший сім’янин, який виростив і виховав двох прекрасних доньок. Він третину життя присвятив улюбленій справі – роботі з бджолами. Ця справа приносить пану Володимиру не лише прибуток, але й колосальну насолоду. А ще заслуга цього чоловіка у тому, що він відроджує українські традиції варіння питних медів. Бачили б ви, як горять очі цього козака, коли він розповідає про бджіл, мед і улюблену роботу. Своїм запалом і настроєм Володимир Дмитрук вирішив поділитися із вами, наші шановні та дорогі читачі.

 

Досьє

Персона:Дмитрук Володимир Антонович.

Посада: Голова Братства бджолярів ЗемліВолинської «Ройовий Стан», голова Волинського обласного осередку ГО« Гільдія медоварів України».

Знак зодіаку:Овен (10 квітня).

Життєве кредо: Беру приклад з бджіл.

Сімейний стан: одружений.

В дитинстві мріяв стати лікарем.

Важлива подія в житті – народження дітей.

Вишукане дійство: «Ніч музеїв».

Історичне місце: Підкамінь.

Класний фестиваль: «Берегиня».

Незабутній концерт: «Хорея козацька», Тарас Колесніченко.

Вражаючий музей: «Музей бджільництва» ім. П.І. Прокоповича в м. Києві.

Феєричне шоу: «Ніч в Луцькому замку».

Отримана нагорода: відзнака Бджолярського кругу, золота медаль за рентабельну пасіку. Диплом переможця обласного конкурсу «100 кращих товарів України». Медаль фіналіста всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів України».

Улюблений мультфільм: «Жил –был пес».

Музика: класика року, українська народна.

Книга: «Захар Беркут» Івана Франка.

Авто: аби вулик поміщався - Opel Vivaro

Вид спорту: спортивне орієнтування.

Вид відпочинку: туризм.

Страва: мед.

Напій: медівка.

Ідеальний дім – це там, де я живу.

Справжній смак життя – це здоров’я і злагода в сім’ї.

Влада для вас – це забезпечення прав і свобод народу.

 

Лише Насолода: Розкажіть про свій шлях медовара. З чого все починалося? У чому виникали найбільші труднощі?

Володимир Дмитрук: Спочатку я став пасічником, а взагалі виноробством я займаюся вже орієнтовно 25 років. В мене вдома є пляшечка вина малинового, зібрана, коли моя дружина була вагітна першою дочкою. Вже дочка заміж буде іти цієї осені. Їй уже 23 роки. Ось на весіллі ми її і розкоркуємо. Пасічником я став в 1998 році, а через три роки почув про традиції медоваріння в Україні й про теперішнє відродження питних медів, напоїв, виготовлених з меду, без спиртування. Ось з того часу почав займатися медоварінням. Людина, від якої я це вперше почув – це Приймак Віталій Іванович. Труднощі виникли в тому, що було обмаль інформації, не було навіть в кого повчитися цій справі. Всі рецепти були втрачені, адже за часів радянської влади це прирівнювалося до самогоноваріння. Навіть зараз на законодавчому рівні не врегульовано багато аспектів. Були, звичайно, помилки. Замість медового напою медовий оцет інколи виходив. І коли я вперше поїхав на конкурс питних медів в Київ, повіз два зразки, один зразок отримав найнижчу оцінку – диплом учасника, а інший зразок був взагалі знятий, бо сказали, що це не медівка, а щось інше. Проте на наступний рік, поспілкувавшись з людьми, перейнявши їх досвід - отримав золоту медаль і диплом першого ступеня. Потому з’явилися і література, і навчання, і певний досвід.

ЛН: Як Голова Волинського обласного осередкуБратства бджолярів Землі Волинської «Ройовий Стан», розкажіть, чим корисний мед і продукція із нього.

ВД: В меді є все необхідне для організму людини. Якщо вона, звичайно, буде споживати інші продукти бджільництва – маточне молочко, пилок квітковий тощо. В меді є багато ферментів, які забезпечують його розщеплення. Мед можна потримати в ротику, він розщеплюється і зразу потрапляє в слизову оболонку, а далі в кров. Тобто без участі шлунка у цьому процесі. Мед бажано споживати з пилочком, адже в ньому є багато мікро- і макроелементів, амінокислот. Якщо б людина харчувалася тільки цими продуктами, вона жила б мінімум триста років.  Колись для мене слово мед означало просто мед, а тепер я знаю, що меду існує як мінімум 50 сортів: від майже прозорого акацієвого до темного, майже чорного гречаного, желеподібного вересового, білого як смалець ріпакового. Відрізняється він і за харчовими, і за смаковими, і за лікувальними властивостями. Тому я рекомендую людям їсти мед різний.

ЛН: Відомо, що Ви виготовили Братську свічу, що стоїть в храмі Св. Юрія на вулиці Стрілецькій у Луцьку. Чия ідея була виготовити цю свічу?

ВД: Я прочитав книжку Василя Скуратівського «Кухоль меду», в якій розповідалося про те, що із XIV століття створювалися цехи – братства, які об’єднували ковалів, медоварів, пасічників, кравців. Кожне таке братство мало свою хоругву або прапор і свою цехову свічку і в мене виникла ідея: чому б нам у XXI столітті не відродити цю традицію ї зробити свічу набагато більшою. Вона вийшла в нас висотою метр вісімдесят три сантиметри. І вагою вісімдесят кілограм. Тобто така досить масивна і висока свіча. Віск ми збирали протягом року. Ми оголосили серед всіх братчиків – хтось більше воску дав, хтось менше, хтось грішми допоміг. Проте це вийшла дійсно братська свіча. Робили її удвох з Антоном Шотіком в домашніх умовах. Освятили свічу на Трійцю 2007 року в луцькому Святотроїцькому соборі. Свіча уже «побувала» в Києві, Львові, Мукачеві, Хусті та інших містах. А зараз вона виставляється на «Різдво у Волинській родині» біля пам’ятника Лесі Українки. Її запалюють від благодатного вогню, який привозять з Єрусалима.

ЛН: У Луцьку з’явилася «Медова Хата». Розкажіть про цей новий заклад?

ВД: В мене колисьбула мрія створити заклад, де можна було б взнати все про бджільництво й покуштувати справжнього меду, випити питних напоїв, чаю з медом, скуштувати тістечка медові, щоб на стінах висіли картини, а на відео можна було б побачити, як працюється у вулику. Тобто щоб це було цікаво не тільки для дорослих, а в першу чергу дітям. Потрібні були б немалі кошти на будівництво цього всього. Але, напевно, наші мрії матеріалізуються. На День міста, років два тому, Тетяна Гнатів підійшла до мене із заступником нашого мера Святославом Кравчуком, і запропонувала: чи не могли б ми взяти в оренду підвальчик, що знаходиться під Палацом культури, щоб його обладнати. Ми погодилися, зробили там ремонтні роботи і на День незалежності ми його відкрили. Задумок є багато, але, на жаль, всього не втілити одразу… Я там планую і спостережний вулик зробити, щоб всі могли бачити, як бджілки мед носять, як вони літають. Загалом, там буде все пов’язане з бджільництвом. Подібні заклади вже є в Україні. Зокрема, в Мукачево мої друзі відкрили приватно таку кімнатку. Ми їздили дивитися і збагачуватися ідеями.

ЛН: У чому секрет успіху Володимира Дмитрука?

ВД: В наполегливій праці, напевно. Але в першу чергу – у можливості втілювати якусь певну свою мету, ідею, у відчутті того, що це твоя справа. А найбільше щастя, – коли ти займаєшся улюбленою справою і коли вона тобі ще приносить якісь матеріальні статки, це найвищий пілотаж.

 

 

Спілкувалася Наталка Комар. Фотограф: Анастасія Хмарук

Гільдія медоварів Укарїни/Медова Хата м. Луцьк, Богдана Хмельницкого, 1 (приміщення Палацу культури), тел.: (050) 37856883

 

Опубліковано «Лише Насолода» № 4(20) вересень-жовтень 2012 р