Володимир Гунчик

«Усвідомлювати власну відповідальність – от і весь секрет успіху»

Перша зустріч з головною людиною Волинської області справила неабияке позитивне враження. Володимир Петрович гостинно прийняв у своєму робочому кабінеті, де й розпочалося спілкування, що відкрило Володимира Гунчика не лише як мудрого керівника, а й як особистість з багатим духовним світом. Про рідний край, волинян, сім'ю, кар'єру читайте у ексклюзивному інтерв'ю з головою облдержадміністрації.

Досьє
Персона: Гунчик Володимир Петрович
Посада: голова Волинської облдержадміністрації
Знак зодіаку: Риби (9 березня)

Життєве кредо: завжди!
У дитинстві мріяв стати: міліціонером, космонавтом, а найбільше – солдатом.
Важлива подія в житті: особливе враження справило народження першого сина
Історичне місце: Пекін, найбільша площа в світі Тяньаньме́нь, Велика китайська стіна.
Класний фестиваль: «Oktoberfest»
Незабутній концерт: групи «Абба»
Вражаючий музей: Лувр
Феєричне шоу: «Мулен Руж»
Улюблений фільм: «Кавказька полонянка»
Музичний гурт: «Бітлз»
Книги: «Собаче серце» Михайла Булгакова, «Історія Русі» Сергія Соловйова
Авто: ЛуАЗ
Вид спорту: футбол
Вид відпочинку: туризм
Страва: борщ
Напій: квас
Ідеальний дім – там, де відпочиваю.
Справжній смак життя – це, коли я від нього отримую задоволення
Влада для нього – це робота

Лише Насолода: Ви закінчували Київський політехнічний інститут, спеціальність – інженер електронної техніки. Освіта відповідає вибору подальшої професії. А як почуваєте себе в кріслі голови облдержадміністрації після посади генерального директора та голови наглядової ради ВАТ «ЛуАЗ»?
Володимир Гунчик:
Впевнено. Завдяки освіті вдалося знайти себе на першому етапі життя. Адже спершу я працював начальником енергосилового цеху, потім – головним енергетиком. Тобто – за спеціальністю. Відповідна робота дала мені багато, бо слід було навчитися вирішувати важливі питання самостійно. Тому, коли став представником влади в регіоні, – особливих перешкод або незрозумілих для себе речей не відчув. Напевне, той досвід приймати рішення й відповідати за них – надзвичайно важливий і у професійному житті також. Крім того, будучи представником влади ти розумієш, що потрібно значну увагу приділяти спілкуванню з людьми. В бізнесі потрібно оперативно вирішувати, й за ті кроки несеш персональну відповідальність. Робота ж у владі має іншу специфіку: тут важливо чути людей і сприймати критику та зауваження.
ЛН: 2005 року Указом Президента України Віктора Ющенка за вагомі досягнення у реформуванні національної економіки, розвитку вітчизняної промисловості, підприємництва та ринкової інфраструктури голові Наглядової ради ВАТ «ЛуАЗ» Володимиру Гунчику було присвоєно почесне звання Заслужений машинобудівник України. Смак перемоги та суспільного визнання вам відомий. А яке досягнення вважаєте найбільшим у житті?
ВГ:
Скажу відверто: завдяки команді, з якою працював, вдалось зберегти життя автомобільному заводу у Луцьку, який свого часу був візитівкою Волині. Ця ж команда доклала максимум зусиль для подальшого руху вперед. Пригадую, як у серпні 2008 року ми здали новий, сучасний завод із виробництва легкових автомобілів у Черкасах. Це було серйозне досягнення, котре вдалося реалізувати спільно з командою, яку очолював. 
ЛН: Рік роботи на посаді керівника найвищої виконавчої гілки влади краю минув, стартував наступний. З огляду на отриманий досвід роботи у владі, як оцінюєте свою роботу в контексті розвитку області. Котре із напрацювань вважаєте особливо вагомим? 

ВГ: Вдалося скоординувати зусилля всіх гілок влади на розвиток Волині. Для мене слово «бюджет» – визначальне. Є бюджет – отже є можливість інвестування й розвитку. Адже управління має бути не просто на словах, ти практично показуєш, як реалізуєш рішення. Немає бюджету – лише розмови без жодного підкріпленні реальними справами. Протягом року перебування на посаді левову частку зусиль спрямував на реформування міжбюджетних відносин в області. Тому сьогодні слово «співфінансування» – практично на устах у кожного чиновника. Раніше мова йшла виключно про ресурси обласної казни або місцевого бюджету. Все працювало окремо. Нині ж владці місцевих рівнів активно говорять про співфінансування. Оце я й вважаю найбільшим досягненням. Адже за ним – кошти на оборону, допомога для сімей військовослужбовців, підготовка до зими, розвиток краю загалом. Додам також, хоча то - не найбільш значимий фактор, але його не слід відкидати у жодному разі: вдалося втримати стабільну ситуацію в області. Немає гострих міжконфесійних конфліктів. Попри всі бажання політичних опонентів, представників різноманітних рухів та організацій розхитати ситуацію, вдалося забезпечити стабільність у такий непростий час, адже відбувалася не одна хвиля мобілізації, розвинулася широкомасштабна агресія на Сході країни, сталася трагедія під Волновахою, потім – під Іловайськом… Але, хто б що не казав би, але громада Волині мудра, й тому ситуація стабільна.
ЛН: У будь-якій роботі все не може складатися абсолютно гладко. Не дарма кажуть: хто не помиляється, той не працює. Що склалося не так, як би вам того хотілося?
ВГ:
Ніколи не думав, що впроваджувати зміни в структурах влади, навіть найменші, – настільки складно. Навіть гадки не мав, що твої прогресивні рішення, де чітко бачиш перспективу, можуть не мати підтримки у міністерствах і відомствах. Для мене – людини, яка звикла ухвалювати рішення і за них відповідати, намагання довести чиновникам різного рівня, що саме так потрібно робити, що за цим – перспектива, і отримувати формальні відписки – найбільш неприємно. Не лише я такої думки, а й колеги – голови облдержадміністрацій, з якими часто спілкуюся, воліють, щоби процес реформування структури управління, який розпочав Президент України Петро Порошенко, був інтенсивнішим. Напевне, сьогодні не всі чиновники готові поступитися місцем, позбутися свого впливу... Певно, тому цей процес гальмується. Звісно, що така ситуація викликає у мене незадоволення. А тим паче, коли розумієш, що міг би зробити більше, бо є конкретне бачення, хороші пропозиції. Виходить же, що чиновницька бюрократія стримує. 
ЛН: Зрозуміло, війна, що відбувається на Сході держави, позначається на розвиткові держави й зокрема Волині, залишає гіркий слід у душах людей… Як оцінює ці події Володимир Гунчик як посадовець високого штибу і як звичайний українець?

ВГ: І як голова облдержадміністрації, і як громадянин держави розцінюю ті події як трагедію українського народу. В першу чергу тому, що «прорізалося» справжнє лице північного сусіда. В історії дуже багато говорили про приховані суперечки між владними представниками російського та українського народів. Згадаймо Переяславську раду, коли обманули Богдана Хмельницького, та бій під Крутами… Але все це було майстерно замальовано істориками радянського бачення. Фактично українців позбавили минулого розчерком пера. Трагізм і у тому, що сьогодні воюють рідні люди. Хіба це не трагедія? Шість мільйонів українців проживає в Росії! Відчув цей розпач на власному прикладі. Родина моєї мами мешкає в Росії, всі її брати й сестри. Й не відомо із ким сьогодні на передовій воює мій брат, котрий пішов добровольцем. Із тими, кого називають сепараторами, чи, можливо, у військовій формі без шевронів стоїть брат чи племінник?.. 
ЛН: Війна – головна тема сьогодення, одначе є ще чимало й інших питань та проблем. Що найбільше «болить» Володимиру Гунчику на Волині? Які проблеми волинського краю потребують найпершого і найшвидшого вирішення?

ВГ: Можливо, скажу банальну фразу: найбільше болить, коли бачу як біля смітників порпаються люди. Ми – представники влади не можемо не помічати таких людей. Вважаю, що держава відбудеться тоді, коли такого явища не буде. Тоді можна буде сказати: ми все зробили для людей. Дуже прикро бачити на вулицях маленьких діток без належного батьківського піклування. Це проблеми як держави, так і суспільства загалом, коли діти стають нікому не потрібними, лишаються сиротами при живих батьках. Діти – майбутнє країни, тому потрібно зробити все, аби їх покинутих на вулицях не було. 
ЛН: Робота зобов’язує завжди бути на виду, тобто бути публічною людиною. Публічність не втомлює? 
ВГ: Ненавиджу публічність: вона мене просто знищує. Хоча, працюючи в бізнесі, я також був якоюсь мірою публічною людиною, ходив кабінетами міністерств, бував у Верховній Раді, вітався за руку з Президентами, Прем’єрами. Але тоді не відчував того, коли тобі в спину дивляться… Ні, не з заздрістю. То – інше слово. І його зараз навіть не можу добрати. Але оце відчуття є. Воно неприємне – відчуття холоду в погляді.
ЛН: Після призначення головою облдержадміністрації ви не стали ходити іншими дорогами, не змінили місця проживання. Відповідно, зустрічаєтеся з людьми. Певно, вони не раз зачіпають, намагаються поговорити? З чим ідуть до вас люди?
ВГ: Не боюся відвідувати громадські місця, буваю в магазинах, на ринках. Ніхто нічого мені додому не возить, свої побутові справи намагаюся залагоджувати сам. Цікаво, що на початках, коли мене призначили головою адміністрації, не відчував надміру уваги чи ажіотажу. Вже через півроку стали активно вітатися. Можливо, це вияв поваги до посади, або ж просто можливості поговорити з головою облдержадміністрації отак у магазині раніше не було. Й зараз ситуація нормальна: люди звертаються з проханнями, розповідають про певні проблеми. Намагаюся пояснювати, що робити це потрібно офіційно, бо як людина вислухати можу, але щоби запустити в роботу весь механізм, потрібні документи – звернення. Уже немає того вакууму, коли займаєш посаду, всі знають тебе, але бояться підійти. 
ЛН: Рідні ревнують вас до роботи?
ВГ: Я би не сказав, що ревнують… Радше, вони періодично роблять мені останнє попередження (сміється, – авт.). Дійсно, не вистачає часу побути з дітьми. До батьків, на превеликий жаль, не щотижня можу заїхати. Тому все це – не ревнощі, а запитання: де ти, чому так? 
ЛН: Що для вас сім'я? Які цінності та традиції існують у вашій родині?
ВГ: Сім’я – це коли ти можеш прийти додому і забути про роботу. Напевно, найбільш важливо, коли ти відчуваєш, що ти комусь потрібен. Родинні стосунки – це радість спілкування. Дякувати Богові, живі батьки, влаштовані діти…
ЛН: Ви би хотіли, щоби діти й онуки, пішли вашим шляхом, тобто стали політиками?
ВГ: Цей етап пройдено. Коли я балотувався у депутати обласної ради від «Нашої Укра
їни» ми вели розмову про це зі старшим сином. Дійшли висновку: одного політика у сім’ї вистачить. 
ЛН: Охарактеризуйте себе трьома словами. 
ВГ: Можу навіть двома: я – трудоголік. Людина, яка роботу ставить на доволі високий рівень. Інколи дуже жалкую, що так мене виховали батьки і так склалося в житті. Звичка віддаватися роботі не завжди повертається сторицею набутками. Але нічого вдіяти не можу.

ЛН: У губернатора багато справ: зустрічі, наради, поїздки, але є час працювати, а є – відпочивати. Як і де відпочивав Володимир Гунчик, зокрема цього літа?
ВГ:
Поїхав до Києва, побачився з дітьми, онукою. Їздив в Одесу до друзів. Провів із десяток нарад телефоном (сміється, – авт.). Відпочивав аж п’ять днів!
ЛН: Секрет успіху від Володимира Гунчика?
ВГ: Певно, треба себе поважати і чітко розуміти, якщо ти сказав – слово має підкріплюватись ділом. Тебе сприймають тоді, коли ти – правильний, не голослівний, реалізовуєш сказане на практиці. Важливо оцінювати свої вчинки, не боятися визнавати, що інколи помиляєшся. Ніколи не дерти носа, яку б ти посаду не займав. Посади й повноваження – це тимчасове. Потрібно розуміти, що всі ми ходимо під Богом. Усвідомлювати власну відповідальність – от і весь секрет успіху!

Спілкувалися: Олена Бекеша. Фотограф: Вадим Павлосюк.

Опубліковано "Лише Насолода" осінь 2015 № 6(34)