«Повернув живими…»

Артем Вітко ― людина, яка посміхається тільки своєму сину. Посмішку залишив на війні. Але всі, хто з ним спілкується, запевняють, що більш життєрадісної людини, оптиміста за переконаннями, годі й зустріти. Комбат батальйону «Луганськ-1», слухач стратегічного факультету Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського (Академія Генштабу) і народний депутат України Артем Вітко радо пішов на зустріч з редакцією нашого журналу. Мабуть тому, що сподівається на краще для наших читачів і країни.

Довідка

Персона: Вітко Артем Леонідович 

Посада: командир добровольчого батальйону «Луганськ-1», слухач стратегічного факультету Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського (Академія Генштабу), народний депутат України

Знак зодіаку: Водолій (31 січня)

Важлива подія в житті: це буде день, коли мій батальйон визволить окупований Луганськ

Історичне місце: острів Хортиця

Улюблений фільм: «300 Спартанців»

Книга: Юлій Цезар «Записки про галльську війну» 

Авто: броньовані

Вид спорту: греко-римська боротьба

Вид відпочинку: трохи тиші. Гори і лісні озера

Страва: на війні не перебираєш харчами

Напій: чиста вода

Ідеальний дім – мій

Справжній смак життя –  коли не стріляють

Влада для мене – все попереду

People UA: Ви стали військовим у невоєнний, по суті час…

Артем Вітко: Ви абсолютно праві в тому, що коли я вибирав професію військового, війни не було і в природі. Українська армія була на грані фолу. Солдатиків примушували робити все: від риття котлованів під генеральські дачі до розвантаження вагонів. Посади і звання продавалися за прейскурантом.

Все це нагадувало керівництво румунським Генштабом перед Першою Світовою. За свідченням письменника і військового журналіста Ернеста Хемінгвея, ад’ютанти перед тим, як іти до керівництва з доповіддю, фарбували губи.

People UA: То чому ви обрали  таку армію?

Артем Вітко: По-перше, я ― патріот моєї країни. Ще кілька років тому це звучало пафосно. Тепер ― ні. По-друге, переді  мною був життєвий досвід мого батька, діда. Дід проходив службу у В’єтнамі,  підірвався на американській міні, був комісований. Батьку пофортунило: він тричі отримував направлення до Афганістану. Виходив звідти у 1989 році  у складі сорокової армії. До того ж слід додати, що народився я у Чехословаччині (була колись така країна); в дитинстві жив у військовому містечку, де буквально увібрав у себе атмосферу офіцерського співтовариства. Тож цілком логічним виявився мій вступ до Харківського  військового університету, який я закінчив у 2005  році.

People UA: Як склалася служба далі?

Артем Вітко: Читайте мою відповідь на перше питання. В Харкові мене готували до командування підрозділом зенітно-артилерійського комплексу «Тунгуска» проти-повітряної оборони Сухопутних військ. Але кому із зрадників в Києві потрібні були бойові зенітні комплекси на кордонах! Потрапив під скорочення і раптом для себе став цивільним.

People UA: Надовго?

Артем Вітко: Я вже і не пригадую той час. Війна почалася, одразу подався до обласного військомату в Луганську. Я жив і працював тоді в тому місті і, треба сказати, Луганськ мені подобався. 

…чого не можна було сказати про місцевого військового комісара. Той спершу зрадів: мовляв, «ти прийшов служити до армії ЛНР?!». Я рішуче відповів, що такої «армії» не знаю, бо присягав народу України. Коротше кажучи, розмови не вийшло, обмін репліками, що не для сторінок цивілізованого видання.

People UA: Як кажуть у військових: «Яке командирське рішення ви прийняли»?

Артем Вітко: Ще з часів Майдану, у мене було достатньо патріотично настроєних друзів. Спершу мені, як військовому, доручили очолити так званий «Рух опору». Ідея подібних «рухів» належала Юлії Тимошенко і, очевидно, в силу суто гендерних причин вона не спрацювала. Значно дієвішою виявилася ідея мілітарних формувань. Звісно, не обійшлося без ускладнень, пригод. В умовах протидії агресивно настроєних проросійських елементів, збирати в один підрозділ добровольців було непросто. Але – зібрали, одягнули, озброїли. Я прийняв командування батальйону «Луганськ-1», який вже 15 травня 2014 року увійшов в містечко Сватове, що на Луганщині, сектор А, з формулюванням «для ведення бойових дій і боротьби з тероризмом».

People UA: Довготривалою була ця боротьба?

Артем Вітко: Тривала вона рівно одну добу. Після цього, через вкрай незрозуміле досі для мене рішення командування, нас перекинули прямо на передову в місто Кремінна. Знову-таки, вибір місця для дислокації мого батальйону було обрано або зрадником, або людиною, що не розумілася в стратегії. Судіть самі: до найближчого блок-посту ВСУ з танками і бойовими машинами піхоти було кілометрів п’ять-шість, а до сепаратистів – кілометра зо два. Фактично ми опинилися не просто на ворожій території. Фактично ми опинилися в тилу ворога!

…ще й табір піонерський, де ми окопалися називався «Мечта». От тобі і «Мечта» з мінами з неба і  сепарською атакою прямо через ліс!

People UA: Запеклий був бій?

Артем Вітко: В Харкові нам гарно викладали тактику. Перше, що я наказав зробити, коли ми прибули до місця оборони, це – вирити окопи. Поки було видно, розставили скрізь розтяжки із гранат РГД-5 і страшної Ф-1, осколки якої розлітаються на двісті метрів. Тим часом, розвідка із сусідньої з нами 24-ї бригади ВСУ повідомила, що із Лисичанська, форсуючи на човнах місцеву річку, до нас переправляється велика група сепарів. Найманці підтягують 82-х міліметровий міномет «Васильок».

І ― пішли! Побігли! В атаку на нас!

…даремно вони це зробили. Хто зразу не підірвався на розтяжках, кинувся напролом через єдину незаміновану просіку.

А там їх зустрів кинджальний кулеметний вогонь і залпи із гранатометів. Сепаратистів розстрілювали як мішені в тирі. Вранці я відправив хлопців на розвідку. Своїх побитих сепари забрали, а от руки, ноги відірвані підібрати не встигли, чи просто не розгледіли в темряві.

Страшна річ війна, скажу я вам!

People UA: Але ж ви продовжуєте кар’єру військового?

Артем Вітко: Так, після наступних боїв, взяття Лисичанська і відносної стабілізації на фронті, став слухачем стратегічного факультету Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського (Академія Генштабу). Всім нам треба усвідомлювати: ВОРОГ У ВОРІТ.

People UA: Чи дослуховуються до цих слів у Верховній Раді, куди вас обрано народним депутатом?

Артем Вітко: Будемо відвертими. В стінах ВР, а, головне спонсорами великої частини народних депутатів, виступають особи, які фінансували нашого ворога на Сході. Проросійські настрої виявляти нині в Раді ― відкрито стало небезпечним. Проте вчинки, що ідуть на догоду ворогові; закони і голосування за ці закони, що сприяють федералізації нашої країни, справа ― повсякденна. Методична, злочинна.

People UA: Як це побороти?

Артем Вітко: Я дійшов висновку, що слід створювати військову партію, що має розставити крапки над «і». Згадаємо досвід Пілсудського, Маннергейма. Лише створені ними військові партії, допомогли ліквідувати їм небезпеку із Сходу, побороти радянську загрозу.

People UA: А військові Вам вірять?

Артем Вітко (помовчавши): Напишіть: «За час, який я командував батальйоном «Луганськ-1» бойових втрат в моєму підрозділі не було». Батькам і дружинам я повернув хлопців живими.

Спілкувався: Микита Василенко. Фото: Олександр Ктиторчук

     Опубліковано "People UA" № 2(36), весна 2016