"Не почуті. Не покарані"

Рік пройшов як з нами немає сотні героїв. Для нас – це легендарні особистості, ті, кого ми ставитимемо у приклад дітям, хто виборов для нас свободу, хто своїми душами заклав фундамент вільної України. А для рідних – то коханий чоловік, на чиє плече більше не обпертися, любий тато, який більше не обійме, веселий брат, чий сміх більше не почути, найдорожчий син, який ніколи не подарує онуків. Загиблі пожертвували своїм майбутнім заради нашого. Про це говорять і близькі наших волинських героїв – вони все розуміють та вірять у те, за що загинули дорогі їм люди.

Ірина, донька Віктора Хом’яка

Майдан стояв за зміни на краще. За те й загинули Герої Небесної Сотні. Зараз важко говорити, чи відбулись якісь зміни. Поки що я їх не бачу, здається, нічого кардинально не змінилось. Але, хочеться вірити – це все відбувалось не дарма, що це був своєрідний фундамент змін. Я вірю, Україна ще житиме щасливо. Як донька, не можу сказати, що смерть тата була марною. Це ж найрідніша людина, чому вона повинна помирати? Як українка, громадянка, я можу лише надіятись, що це було недарма.

Марія Євгенівна, мама Сергія Байдовського

Моя дитина виборювала краще майбутнє. Боролися за справедливість, щоб ми жили в чесній та справедливій країні. Сергій хотів аби люди перестали виїжджати за кордон, щоб можна було гідно жити в своїй країні, всім разом. Не знаю, як хто, але покращень я не бачу. От коли зміниться становище в державі, тоді, можливо, стане легше. І то поступово, не одразу. Буває, задумаєшся, ну для чого вони загинули, чому так? А потім розумієш – вони заплатили своїм життям за справедливість, за правду…

Роман, брат Василя Мойсея

Щоб не було свавілля у нашій владі, коли одні ледь зводять кінці з кінцями, а інші не знають куди гроші діти, щоб ми могли говорити вільно своєю мовою, щоб з нас не робили рабів – така була мотивація, напевно, у всього Майдану. Брат не був людиною бідною, але був дуже справедливим та правдолюбивим. За справедливість і загинув Василь. Поки про зміни говорити рано – в країні війна. Але, коли вона закінчиться, я вірю, ми будемо жити добре. Якби навіть я тримав брата і не пускав його, він вирвався і пішов би. Так мало бути, Василь не міг не піти.

Микола Ігорович, тато Тарасюка Івана

Син боровся за волю, за незалежність. За те, щоб Україна була з Європою. Що нам дала Росія, наш «старший брат»? Нічого не дала, тільки тягнула з нас силу, скільки людей в таборах згинуло. Син хотів, щоб ми жили як в Європі, а не рахували копійки, поки «верхівка» розкошує. Чи змінилось щось? З одного боку, дивишся на те, що відбувається на фронті, бачиш сплеск патріотизму, скільки людей захищає країну добровольцями, і так, змінилось. А поїдеш у Київ – все те ж саме…
         Я така людина, яка завжди вірить у краще, тому впевнений, зміни будуть, все ще буде добре. Дасть Бог, будемо жити як в Європі, люди повинні змінитись. Може коли помре старе покоління, молоді вже зовсім інші, вільні від радянщини. Я не думаю, що мій син загинув намарне. Тоді був клич – піднімайся, Захід, бо Київ потоне в крові. І він не міг не піти. Три місяці Іван простояв на Майдані, постійно телефонував, розповідав, як там. Його просили лишитись в ті дні в безпечнішому місці, а він каже: «А як я хлопцям в очі дивитись потім буду?». Люди мусили перемогти, бо дороги назад не було. І Майдан вистояв, ціною їх життя. Головне – пам’ятати про це.

Ганна, дочка Сидорчука Юрія

Мій батько казав: «Якщо не ми поживемо, то хоч наші діти і онуки». Боролися за волю, за незалежність, за свободу від російського окупанта. І частково, я вважаю, зміни вже почались, не можна сказати, що нічого не змінилось. Ми скинули владу Януковича. Не скажу, що прийшла краща, але ця не дозволить собі вже такого, люди їй не дозволять. Змінилась свідомість українців, люди стали чуйнішими, добрішими. Я оптимістка, вірю, що все ще зміниться на краще. Не могла Небесна Сотня загинути просто так. Звісно, батька мені вже ніхто не поверне, але треба надіятись на краще, вірити, і все буде.

Світлана Іванівна, мама Едуарда Гриневича

Едуард боровся за мир, за справедливість, за те, щоб його племінниця Юля мала роботу, щоб не тільки синки депутатів  на дорогих машинах катались, а й прості сільські хлопці могли заробити достойно собі на життя. Майдан виступив проти необмеженої влади Януковича, проти його золотих хлібів. Щоб була правда в Україні. Не знаю, чи змінилось щось в Україні, а у свідомості людей помінялось багато. Коли 21 лютого була на місці загибелі сина – здається, весь Київ йшов, люди обіймали, плакали, дякували за сина, що виховала його таким. Мислення в людей змінилось, люди чуйніші стали. Світ дізнався про Україну, що там хлопці з палками скинули несправедливого президента, що йшли на кулі беззбройні. Люди зрозуміли, що вони мають керувати владою, а не владна верхівка ними. Чи вірю я в позитивні зміни? А чому ж не вірити! Я ще й пропаганду роблю, молодь має знати, все в її руках! Кожна людина має знати свою висоту – що вона може зробити для народу, для України, для близьких і оточуючих. Як мама, я виконала свою місію. Вона була народити повстанця, героя. Едуард свою теж виконав – віддав життя за свою країну. Песимізму тут місця немає, це життя.

Спілкувалася: Людмила Панасюк

Опубліковано "People UA" № 4(32) березень-квітень 2015