Неймовірно, але факт – так ми кажемо про те що нас дивує. Представляємо Вашій увазі самі дивні збіги в історії людства. Вони настількинеймовірні, щоне могли прийтивголовужодному письменнику-фантасту. Жоден журналіст просто незваживсяб написатитаке, побоявшисьдокорівв зухвалійнеправдоподібності.Лишесаме життя вправінастількивигадливопереплітатиниткилюдськихдоль. Долю ніхтоне наважитьсязвинуватитив брехні.

PS: Ну нарешті місіс Горскі пощастило

Коли американський астронавт Нейл Армстронг ступив на поверхню Місяця, перше, що він вимовив, було: «Бажаю успіху, містер Горскі!». Фраза означала ось що… Дитиною Армстронг випадково підслухав сварку сусідів – сімейної пари на прізвище Горскі. Місіс Горскі допікала чоловіка: «Скоріше сусідський хлопчисько злітає на Місяць, ніж ти задовольниш жінку!». І ось на тобі, збіг! Нейл дійсно полетів на Місяць!

PS: В одному із салонів краси міста Луцьк всі працівниці, не встигши почати працювати і попити чаю, відразу йдуть в декрет. Чи то чай з приворотом, чи то салон краси наділений містичною силою. Дорогі жінки, обережно пийте чай у салонах краси

В одному з супермаркетів англійського графства Чешир вже 5 років відбуваються незрозумілі дива. Тільки не смійтеся. Як тільки за касу під номером 15 сідає касирка, так вже через кілька тижнів вона вагітніє. Повторюється це систематично, і як підсумок – 24 вагітних, 30 народжених дітей. Після декількох «вдало» контрольних досліджень, під час яких дослідники підсаджували за касу добровольців, наукових висновків ніяких не було. Хоча, один висновок є. Серед безплідних жінок з'явилися бажаючі працювати касирами.

PS: В соцмережі перебуваю в групі людей з однаковими прізвищами та іменами. Влаштували ми якось зустріч, підтяглися 23 людини. Коли ми всією чесною компанією натрапили на правоохоронні органи, бачили б ви їх отетерілі обличчя, коли вони наші документи перевіряли!

У 1920 році троє англійців подорожували в поїзді в одному купе. В процесі знайомства виявили дивний збіг: прізвище одного з них було Бінкхем, другого - Пауелл, а третього - Бінкхем-Пауелл. В родинних зв’язках не був жоден з них.

PS: Ну що тут скажеш? Одна справа любити, а інша – довго

У 1920 році американська письменниця Енн Перріш, що перебувала в той час на відпочинку в Парижі, завітала в букіністичний магазин і купила улюблену дитячу книжку - «Джек Фрост та інші історії». Вона показала її своєму чоловікові, розповівши про те, як любила цю книгу в дитинстві. Чоловік узяв у Енн книгу, відкрив її і виявив на титульному аркуші наповнення напис: «Енн Перріш, 209Н, Уеббер-стріт, Колорадо Спрінгс». Це була та сама книга, яка колись належала самій Енн!

PS: Щастя – добре, а два – краще

На заміському італійському шосе зіткнулися два автомобілі. Однак обидва водії не постраждали. На радощах вони вирішили познайомитися і... назвали одні й ті ж імена та прізвища. Обох звали Джакомо Феліче, що, до речі, в перекладі означає «щасливий»!

PS: Не щастить так не щастить, навіть Титаніку спокійно потонути не дано

Сім'я Мелкіс з Дунстейбла (Бедфордшир, Англія) дивилася по телевізору фільм про «Титанік». В ту мить, коли корабель повинен був зіштовхнутися з айсбергом, будинок Мелкісів затріщав по швах в результаті зіткнення з крижиною! Рідкісне явище – крижаний метеорит саме в той момент проломив дах і застряг в стелі.

PS: Хокеїстивважають, що Земля маєформушайби.Футболісти розумніші, а фігуристи просто зустрічаються на цій круглій Землі

У 1997 році відома радянська фігуристка Ірина Родніна приїхала разом зі знайомим в Лос-Анджелес і, проходячи повз кафе, стала згадувати: «Ось тут колись ми з моїм першим спортивним партнером Улановим вперше зайшли в кафе на свої гроші. Ось за тим столиком…» Яким же було її здивування, коли за цим столиком вона побачила самого Уланова. Як з’ясувалося, він теж привів сюди знайому показати місце, де він вперше сидів в кафе «з самою Родніною»!

PS: Думайте позитивно, читайте позитивне, співайте побільше позитивних пісень

Якось Марчелло Мастроянні в розпал гучного дружнього застілля заспівав старовинну пісеньку «Згорів той будинок, де я так щасливий був...». Не встиг він доспівати куплет, як йому повідомили про пожежу в його особняку.

PS: Спасіння в кубі

П'ятого грудня 1664 біля узбережжя Уельсу затонув пасажирський корабель. Загинули всі члени екіпажу і пасажири, крім одного. Щасливчика звали Х'ю Вільямс.  Більше століття по тому, п'ятого грудня 1785 року, на цьому ж місці зазнало аварії інше судно. І знову врятувалася єдина людина на ім'я Хью Уільямс. У 1860, знову-таки п'ятого грудня, тут же пішов на дно рибальський човен. В живих залишився тільки один рибалка. І його звали Хью Уільямс!

PS: «- Блум, збирайся, я тебе в покер програв. - Скай: Як так? - А, не питай, сам засмутився. Я і премію свою мало не продув, добре – вчасно зупинився». Можна й життя програти, все можна, але треба обережно

У 1858 році гравця в покер Роберта Фоллона застрелив програвший йому суперник, який заявив, що Роберт – шулер і виграв 600 $ обманом. Місце Фоллона за столом звільнилося, виграш залишився лежати поруч, і ніхто з гравців не хотів займати «нещасливе місце». Однак гру потрібно було продовжувати, і суперники, порадившись, вийшли з казино на вулицю, незабаром повернувшись з молодим чоловіком, який випадково проходив поряд. Новачка посадили за стіл і вручили йому 600 $ (виграш Роберта) як початкову ставку. Незабаром на місце злочину прибула поліція і виявила, що вбивці з азартом грають в покер, а виграє новачок, який встиг перетворити 600 $ початкової ставки на виграш розміром 2200 $. Розібравшись в ситуації й заарештувавши головних підозрюваних у справі про вбивство Роберта Фоллона, поліція наказала передати 600 $, виграних покійним, його найближчому родичеві, яким виявився все той же везучий молодий гравець, який не бачив свого батька більше 7 років!

PS: Вічність – це запасний парашут часу

А ось ще одна не менш цікава і захоплююча історія. Сталася вона в 30-х роках минулого століття. Джозеф Фіглок, житель міста Детройт, йшов по вулиці, і, як говориться, нікого не зачіпав. Раптом з вікна багатоповерхівки, буквально на голову Джозефа, впала... однорічна дитина. Пізніше з’ясувалося, що молода мама просто забула зачинити вікно, а допитливе дитинча залізло на підвіконня і на щастя не загинуло, а опинилось в руках у свого підневільного рятівника. Диво, скажете Ви? А як же назвати те, що сталося рівно через рік? Джозеф йшов по вулиці, нікого не зачіпав, і раптом з вікна тієї самої багатоповерхівки, буквально на голову йому, впала та ж сама дитина! Обидва учасники пригоди і на цей раз відбулись легким переляком.

PS: Чужі країни ваблять своєю відсутністю

Письменник Євген Петров мав дивне і рідкісне хобі: все життя колекціонував конверти... від своїх же листів! Робив він це так - відправляв лист у якусь країну. Все, крім назви держави, він вигадував - місто, вулицю, номер будинку, ім'я адресата, тому через місяць-півтора конверт повертався Петрову, але вже прикрашений різнобарвними іноземними штемпелями, головним з яких був: «Адресат невірний». Але в квітні 1939-го письменник вирішив потурбувати поштове відомство Нової Зеландії. Він придумав місто під назвою «Хайдбердвілл», вулицю «Райтбіч», будинок «7» і адресата «Мерілл Оджіна Уейзлі». У самому листі Петров написав по-англійськи: «Дорогий Мерілл! Прийми щирі співчуття у зв'язку зі смертю дядька Піта. Кріпись, друже. Вибач, що довго не писав. Сподіваюся, що з Інгрід все в порядку. Цілуй доньку від мене. Вона, напевно, вже зовсім велика. Твій Євген». Минуло більше двох місяців, але лист із відповідною позначкою не повертався. Вирішивши, що він загубився, Євген Петров почав забувати про нього. Але ось настав серпень, і він дочекався... відповідного листа. Спочатку Петров вирішив, що хтось над ним пожартував в його ж дусі. Але коли він прочитав зворотну адресу, йому стало не до жартів. На конверті було написано: «Нова Зеландія, Хайдбердвілл, Райтбіч, 7, Мерілл Оджін Уейзлі».

І все це підтверджувалося синім штемпелем «Нова Зеландія, пошта Хайдбердвілл». Текст листа такий: «Дорогий Євген! Вдячний за співчуття. Безглузда смерть дядька Піта вибила нас із колії на півроку. Сподіваюся, ти пробачиш за затримку листа. Ми з Інгрід часто згадуємо ті два дні, що ти був з нами. Глорія зовсім велика і восени піде в 2-й клас. Вона й досі зберігає ведмедика, якого ти їй привіз із Росії».

Петров ніколи не їздив до Нової Зеландії, і тому він був тим більш вражений, побачивши на фотографії міцної статури чоловіка, який обіймав його самого, Петрова! На зворотному боці знімка було написано: «9 жовтня 1938». Тут письменникові мало не зробилося зле, адже саме в той день він потрапив до лікарні в непритомному стані з важким запаленням легенів. Тоді протягом кількох днів лікарі боролися за його життя, не приховуючи від рідних, що шансів вижити у нього майже немає. Щоб розібратися з цим чи то непорозумінням, чи то містикою, Петров написав ще одного листа до Нової Зеландії, але відповіді вже не дочекався: почалася друга світова війна. Є. Петров з перших днів війни став військовим кореспондентом «Правди» і «Інформбюро». Колеги його не впізнавали - він став замкнутим, замисленим, а жартувати взагалі перестав.

У 1942 році літак, на якому він летів в район бойових дій, пропав, швидше за все, був збитий над ворожою територією. А в день отримання звістки про зникнення літака на московську адресу Петрова надійшов лист від Мерілл Уейзлі. Уейзлі захоплювався мужністю радянських людей і висловлював занепокоєння за життя самого Євгена. Зокрема, він писав: «Я злякався, коли ти став купатися в озері. Вода була дуже холодною. Але ти сказав, що тобі судиться розбитися в літаку, а не потонути. Прошу тебе, будь акуратнішим - літай по можливості менше».

Опубліковано "Лише НАсолода" # 2(18)квітень-травень 2012 р.